Експорт металів через порти: чи є шанс?
Щоб пройти складний для економіки 2023 рік, Україні необхідне розблокування портів для експорту металургійної продукції.
Внаслідок загарбницької війни росії проти України у проект бюджету на 2023 рік заклали рекордний розмір дефіциту. Держава потребує додаткових валютних надходжень. І експорт металу може забезпечити десятки мільярдів гривень.
Надходження від залізорудної ренти у 2023 році мають становити 7,7 млрд грн, що майже дорівнює сумі, сплаченій підприємствами у 2021 році. Тоді Україна експортувала 14,6 млн тонн металопродукції, пише РБК. Найбільше відправили чавуну (3,2 млн. тонн), виливків (3 млн. тонн) і слябів (2,8 млн. тонн).
Проте нині металургійна галузь перебуває у надскладному стані. Декілька заводів працюють на мінімальній потужності, а діяльність гірничо-збагачувальних комбінатів зовсім зупинена. За даними Укрметалургпрому, цього року виробництво стали знизилося втричі. У червні найбільший в Україні металургійний комбінат “АрселорМіттал Кривий Ріг” був завантажений менш ніж на 10%, “Інтерпайп Сталь” – на дві третини, “Запоріжсталь” – на 30%. Лише через окупацію Маріуполя Україна втратила третину своїх металургійних потужностей.
Підприємства, що залишилися, мають значні проблеми з довозом сировини і експортом готової продукції через сухопутні кордони. Практично всі металургійні підприємства знаходяться у зонах, близьких до місць проведення бойових дій, коментує президент ВП “Укрметалургпром” Олександр Каленков.
До того ж, лише станом на початок червня країна-мародер вивезла понад 5,5 тис. тонн металопрокату, насамперед із портів Бердянська та Маріуполя. Уповноважена ВР з прав людини Людмила Денісова уточнила, що ще до війни на території Маріупольського порту було до 200 тисяч тонн металу та чавуну вартістю 170 млн доларів.
Основний шлях на експорт зараз проходить через 11 залізничних пунктів на кордонах із Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією та Молдовою. Навіть до повномасштабного вторгнення лише один із них, в Ізові (Волинь), працював на 100%, решта — на 50–80%.
До війни основними імпортерами української металопродукції були Туреччина, Італія, США та Китай. За кордон понад 85% чорних металів та 70% залізної руди йшли через порти Маріуполя, Одеси та Миколаєва. Тільки порт «Південний» обробив 29,14 млн. т залізної та марганцевої руди — а це 77% від загального вантажопотоку руди в Україні.
Не менш важливим є для галузі Маріупольський порт — поряд з ним розташовані провідні металургійні комбінати та компанії України. Насамперед, «Азовсталь» та «ММК ім. Ілліча».
Також експорт металопродукції здійснювали Херсонський та Запорізький річкові порти, вони заблоковані через агресію Росії. Невеликі партії металу йшли і по Дунаю, через порти Ізмаїла та Рені.
Щодо морських портів, то минулого року вони відправили на експорт 15,3 млн тонн металу, а роком раніше — 15,04 млн тонн. Загалом, результати обробки металопродукції у важливих для галузі морських портах виглядали так:
Маріупольський порт – 5 млн тонн;
Одеський порт – 4,9 млн тонн;
Миколаївський порт – 3,2 млн тонн.
Поки що тільки порти Одеської області здатні підключитися до відвантаження металів. Основні потужності для експорту металургійної продукції розміщені у Південному, Одеському та Чорноморському портах. Вже півсвіту долучилося до переговорів щодо продовження Стамбульських угод. Нагадаємо, в них йдеться тільки про зерна та добрива; ніякі інші вантажі поки що не обговорюються. Отже, експортерам металів зараз не варто розраховувати на відновлення морських шляхів.
У таких умовах перспективи «металевого коридору» відкриваються для українських портів на Дунаї, зокрема Ізмаїльського та Ренійського. До війни через Ізмаїльський порт щорічно відвантажували не більше 5 млн тонн вантажів, хоча встановлена потужність порту досягає 7 млн тонн. Ренійський порт використав свій потенціал лише на 10%, обробляючи 1,4 млн. тонн вантажів.
Однак у воєнний час саме на дунайські порти припало 30% українського експорту, зазначають у Міністерстві інфраструктури. Звідти вантажі прямують до Румунії до порту Констанци, і далі транспортують морем до інших країн.
«Війна створила можливості для зростання трьох портів у гирлі Дунаю – Ізмаїльського, Ренійського та Усть-Дунайського. Певний період це були єдині три порти із 13, які змогли повноцінно працювати. У мирний час на них припадало трохи менше ніж 5% експорту. Ми забезпечили стабільну роботу логістичних маршрутів надсилання зернових вантажів через порти Дунаю. Зазначу, що переробка вантажів через дунайські порти – Рені, Ізмаїл, Кілія – зросла більш ніж 2,6 разу. У тому числі експорт збільшився у 3,2 рази. За 8 місяців порти Дунаю перевалили 3,4 млн. тонн зернових.», – повідомив начальник Одеської ОВА Максим Марченко.
Зараз МІУ сподівається вдвічі розширити пропускну спроможність портів на Дунаї завдяки будівництву нових терміналів, зокрема мультимодальних. Також у планах – днопоглиблення та подальша реалізація проекту глибоководної навігації «Дунай-Чорне море». Розглядають можливість страхувати іноземні вагони та судна, щоб вони могли заходити на територію України без ризиків. Для цього необхідно залучити приватні інвестиції — загалом у сумі 200 млн. доларів, каже міністр інфраструктури України Олександр Кубраков.
Незважаючи на низьку завантаженість та пропускну спроможність дунайських портів, вигідне географічне положення може стати ключовим фактором на користь їхнього використання.
Чи спрацює така стратегія, поки що судити зарано. Навіть після звільнення всіх окупованих територій знадобляться роки, щоб відновити розграбовану, а подекуди зовсім знищену галузь.
Сьогодні морський експорт агропродукції значною мірою допомагає утримувати економіку України на плаву. Однак розширення Стамбульських угод на вивезення металу надасть державі значних надходжень до бюджету, не лише підтримуючи економіку, а й забезпечення української армії та видворення ворога за межі нашої держави.
