Росія дуже пошкодила всі великі об'єкти української енергетики, окрім атомних станцій. У разі АЕС ворог діє хитро і дуже підло — вибиває канали передачі, завдаючи поразок підстанціям. Усі пошкоджені ракетами та шахедами об'єкти добре пристріляні, тому кожне їхнє відновлення без кардинального покращення коштів ППО запускатиме нову хвилю руйнувань російськими атаками. Іншими словами, ми маємо цілком ймовірну перспективу увійти в зиму з ще більшим графіком відключень, ніж маємо зараз.

У таких умовах рядовий споживач має два варіанти: сидіти без світла, чекаючи багатогодинного підключення або встановлювати генератор. Другий варіант відчутно б'є по кишені. Наприклад, генератор на паливі коштуватиме приблизно 11-15 гривень за кіловат/годину. Це у 2-3 рази дорожче, ніж пропонує держава. Або 1,5-2 рази дорожче, як теоретично міг би запропонувати приватний бізнес, який хоче інвестувати у розподілену генерацію.

Вочевидь, що у літній період відключення світла сприймаються значно легше, ніж узимку. Так, у спеку без кондиціювання буває нестерпно. Але обійтися без тепла та підігріву води в холодний період майже неможливо. Не кажучи про міграційні та економічні наслідки.

Тобто без спорудження нових об'єктів нам не обійтись.

В умовах війни очевидним є той факт, що будівництво нової генерації має бути комбінованим — нам потрібно як відновлювати існуючі великі об'єкти, так і будувати нові розподілені. Якщо відкинути фантазії, то держава сама не впорається ні з першою, ні з другою. А без підтримки з боку держави не впорається бізнес. Для швидкого та ефективного вирішення потрібен зустрічний рух з обох сторін. Тягар побудови великих об'єктів має брати він держава. Мала розподілена генерація – за підприємцями.

Без спорудження нових об'єктів нам не обійтися

Але в цій ідеальній картині співробітництва є одна велика і давно відома «але». Відносини постачальників електроенергії зі споживачами у нас досі досить архаїчні, щиро кажучи, навіть радянські. Саме в СРСР створювалося враження, що постачання світла – це функція держави.

Відповідно наші громадяни досі часто вважають, що тариф на електрику не є вартістю продукту, який вони купують, а скоріше податком, який іде чи до бюджету, чи до кишені. «олігархам». Думаю, багато хто чув цей наратив: «Держава повинна давати мені дешеву електрику». Як би українське суспільство не ненавиділо тему тарифоутворення, після масштабу руйнувань, які завдала нам Росія, принцип тарифоутворення на електрику точно буде іншим. Ринковим. Не більшим чи меншим, а таким, що визначається домовленістю всіх сторін, а не контролюється державою. І чим раніше ми почнемо це спокійно обговорювати, тим коротшими будуть графіки відключення світла.

Завдання будь-якого бізнесу – заробляти гроші. Давно відома та чесна аксіома. Приватний власник малої генерації бажатиме прибутку. Але вона, тобто прибуток, має бути обґрунтованою та чесною для споживача та продавця. Для того, щоб бізнес нарешті почав будувати малу маневрену генерацію, держава має прогарантувати, що приватного власника не обдурять і, як це часто буває в наших реаліях, десь згодом (а може й одразу) не «кинуть».

Тобто важливо не лише запровадити нові правила, а й зафіксувати їх на адекватну перспективу. Під адекватною перспективою я маю на увазі від 10 років та більше. Погодьтеся, ніхто не інвестуватиме гроші в проект, який сьогодні «дуже треба», а завтра скажуть: «Ми так подумали, давайте вже тепер самі, без вас». Найбільше, що зараз стримує бізнес у побудові нової генерації, — це нерозуміння перспективи. Які будуть правила цієї зими? Що буде за рік? Що буде, коли війна закінчиться? Правила гри на довгу перспективу – це найважливіший чинник, який розблокує лавину приватних рішень для подолання проблем зі світлом. Приватному бізнесу не треба казати, що саме будувати. Вони самі розберуться. Їм треба надати справедливі, стабільні та довгострокові правила. Які захищатимуть споживача, як і власника приватного об'єкта генерації.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Подивися NV