У Криму зібралися «повернути до Росії залишки України»
Звичайно, якби автор цієї ідеї добре знав логіку, він міг би зрозуміти, що і «приєднання» Криму, і війна на Донбасі, і погрози повернути Україну в якусь «рідну гавань», як і війна в Карабаху, і військове повернення «у рідну гавань» Абхазії та Південної Осетії, як і ще більш ранні історії з Придністров’я, є прикладами експорту нестабільності. Але вибору немає, за Оруеллом «війна — це світ», отже, і «нестабільність — це стабільність», а отже, факти агресії слід прикривати добрими висловами, вважаючи, що читачі не розберуться і приймуть фальш за чисту монету.
Спікер російського парламенту Криму Володимир Константинов
У Криму, як і раніше, наполягають, що вимоги визнати за Росією право розпоряджатися у певній сфері впливу – це питання безпеки Росії. Там визнають, що переговори в Женеві, Брюсселі та Відні мало що дали, і письмова відповідь Кремлю буде, швидше за все, у такому ж дусі.
У Криму наполягають, що вимоги визнати за Росією право розпоряджатися у сфері впливу – це питання безпеки Росії.
Але при цьому у Криму згадують, що “раніше було інакше”. Ось, мовляв, і тепер би так! На думку Володимира Константинова, «у лютому 1945 р. США та Великобританія дуже уважно ставилися до стурбованості СРСР своєю безпекою. І зрозуміло, чому. Тоді наші танки перебували на підступах до Берліна, а війна у Тихому океані без вступу СРСР боротьбу з Японією могла розтягтися роки».
Автор замовчує, що “наші танки” багато в чому були поставлені ленд-лізом, а з іншого боку, на підступах до Берліна були, образно кажучи, англійські та американські танки. Але зараз «Ялта-2» неможлива тому, що в англо-американській зоні незабаром було встановлено демократію та вільний ринок, через що Британія, США та Німеччина, а з ними і Франція та інші країни Європи стали політично єдиними і тепер протистоять Росії. СРСР же на захоплених територіях повівся (у Криму люблять це порівняння) як «російський ведмідь».
Держсекретар США Ентоні Блінкен(лі) та міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров перед переговорами у Женеві 21 січня 2022 року
Усі спробували “російську стабільність”. Тому НАТО збереглося, а Варшавський договір розпущено, Берлінський мур упав, як і сам СРСР.
Європа пам’ятає, що навіть низка спроб звільнитися від повстань — з історії національно-визвольних рухів у країнах так званого «соціалістичного табору» вже написані підручники — призвела до кривавих придушень радянськими танками. НДР – 1953, Угорщина – 1956, Чехословаччина -1968 рік.
Вогнища опору політиці СРСР існували у всій Європі, а також у Китаї, на Кубі та інших країнах. Виходить, що СРСР сам налаштував проти себе всі політичні та державні структури, усю громадськість половини світу. Усі спробували “російську стабільність”. Тому НАТО збереглося, а Варшавський договір розпущено, Берлінська стіна впала, як і сам СРСР. Якщо Росія сьогодні хоче повторити політичну долю СРСР, їй так і слід поводитися на міжнародній арені як «російський ведмідь». Але хто після цього добровільно піде йому в пазурі?
Якщо Росія сьогодні хоче повторити політичну долю СРСР, їй так і слід поводитися на міжнародній арені як «російський ведмідь».
Костянтинов і сам визнає, що вже в сімдесяті роки про безпеку не йшлося, але бачить у цьому дивну причину: «визнавалося право СРСР на отримання гарантій безпеки в 70-ті роки минулого століття. Тоді між двома наддержавами було досягнуто ракетно-ядерного паритету, ми тримали США та Західну Європу під прицілом». Автор недомовляє: водночас, США та Західна Європа тримали під прицілом увесь СРСР, у тому числі й Крим із його Чорноморським флотом. І раптом щось, те…
Однак у процесі забезпечення безпеки для всього світу значно велику роль відіграла Гельсінська нарада та її Заключний акт 1975 року, який ніхто не порушував до лютого 2014 року. Тепер у Криму про це вважають за краще не згадувати, бо тільки Росія окупацією Криму зруйнувала всі гарантії безпеки у світі, в тому числі і зламавши Гельсінський акт, Статут ООН та Будапештський меморандум, який гарантував безпеку України.
І тепер підконтрольні Росії чиновники у Криму загрожують усьому світу, кажуть, що на Заході «не вірять, що ми повернулися у велику політику»: «Отже, треба зробити так, щоби в цьому не сумнівалися». Це як? Розв’язати війну?
«Втім, події минулого тижня показали, що вести якісь переговори має сенс лише із Вашингтоном. Дещо перефразовуючи нашого президента, можна сказати так: Ведмедеві (улюблене російське та кримське порівняння з Росією — авт.) є про що домовлятися з Шер-Ханом, але йому немає сенсу вести переговори з його численними Тютюнами. Їм слід жорстко показати їхнє місце. Що, власне, і сталося у Брюсселі та Відні», — заявляє Володимир Константинов на сторінках газети російського парламенту Криму.
Якщо Росія прагне партнерства в галузі безпеки, то хто надоумив Москву саме так поводитися з партнерами?
Така самовпевненість дивує: багато «тютюнів» мають ВВП набагато більше російського, та й озброєні не слабше за Москву, і самі в змозі вказати їй її місце. Та й якщо Росія прагне партнерства в галузі безпеки, то хто надоумив Москву (як і кримських чиновників) саме так поводитися з партнерами?
Заявляючи про гарантії безпеки Росії, кримські чиновники загрожують не лише західним «шер-хану» та «тютюну», а й тим, кого збираються включити до своєї сфери впливу. Вони наводять приклад операції в Казахстані та Білорусі, звинувачують Україну та ці країни у «політиці багатовекторності», що призводить, мовляв, до «майданів». Вони називають це «пустощами». Обіцяють «покарання», як у Казахстані, та стверджують, що «єдиною вакциною від майданної зарази є дружба з Росією».
Російські військові у складі військ ОДКБ у Казахстані, 7 січня 2022 року
Тобто Крим на своєму досвіді дає ясно зрозуміти країнам, у яких буде нещастя, можливо, потрапити до російської сфери впливу, що вони мають одну можливість — лише підпорядкованість Росії, жодних поглядів убік, інакше — покарання від ОДКБ. Але хіба можлива взагалі у ХХІ столітті «одновекторність»? Виходить, усі країни під загрозою російського покарання? Адже саме тому від СРСР у вісімдесяті роки пішла вся Європа. І тепер Росії нічого не залишається як силою вимагати свій шматок Європи та погрожувати непокірним повернути їх війною «в рідну гавань».
Тепер Росії нічого не залишається, як силою вимагати свій шматок Європи та погрожувати непокірним повернути їх війною «у рідну гавань»
Шукаючи докази «експорту стабільності», Костянтинов наводить приклади: мовляв, «американці прийшли до Іраку, ми — у сусідню із ним Сирію. В результаті Ірак як єдина держава фактично не існує, а Сирія зберегла свою державність» та «американці 20 років «утихомирювали» Афганістан. Ми провели двотижневу миротворчу операцію у Казахстані. Де більше ладу, легітимності, стабільності?
Ні те, ні інше не є доказом стабільності. Ні Ірак, ні Сирія сьогодні все ще не є єдиними та стабільними державами. Ну і чи можна забути, що стабільність дружнього всім сусідам Афганістану в 1979 році порушила війна СРСР, що прийшла туди, це і «підпалило» країну, після чого в Афганістані не стало миру.
Тепер Україна стоїть на порозі цієї небезпеки, бо у Криму стверджують: «українська тема нам найближча. Вона над нами буквально нависає. І немає сумніву, що без російської миротворчості, без експорту з Росії до України стабільності Києву не обійтись». При цьому, загрожуючи вторгненням, Володимир Константинов одночасно пише, що «русофобія Києва полягає в нагнітанні істерії з приводу міфічного російського вторгнення».
Ну і далі відверто маніпулятивні твердження про «атаки на російську мову та російську культуру». Хоча насправді сьогодні в Україні можливості для розвитку чистої російської мови та російської культури більші, ніж у самій Росії, де мовою та культурою командують шовіністи, які приклеюють ярлики «іноземних агентів» на все прогресивніше і людяніше, ніж може збагнути розум чиновника.
За матеріалами: Крим.Реалії
