США та Китай “благословили” декарбонізацію
Початок кліматичного саміту у Глазго був тривожним. Поведінка Китаю давала підстави припускати, що найбільша на сьогоднішній день економіка світу не поділяє бачення ООН та інших країн щодо глобальних кліматичних ризиків. Чимало фахівців небезпідставно стверджували, що здійснити Паризьке кліматичне угоду без Китаю неможливо, оскільки ця країна сьогодні генерує на рік понад 14 мільярдів т СО2 чи 27% всіх світових викидів парникових газів. Головною інтригою Глазго-2021 була можливість КНР та США домовитися з кліматичних питань, незважаючи на політичні та економічні розбіжності щодо принципових для сторін питань.
Хороша новина для планети в тому, що Вашингтон та Пекін, які разом виробляють майже 40% світових викидів СО2, змогли домовитись. Під час кліматичного саміту у Глазго сторони підписали двосторонню угоду про захист клімату. У ньому США та Китай визнали, що на сьогоднішній день існує розрив між зусиллями, які робить весь світ та цілями Паризької угоди. Зокрема, йдеться про те, що зусилля людства є недостатніми, щоб запобігти глобальному потеплінню клімату на 2,7 градуса, що може стати фатальним для людства.
Окрім загальної домовленості, Сполучені Штати та КНР прописали в домовленості деякі конкретні кроки, деталі яких поки що не розкриваються. Дуже важливо, що обидві сторони підтвердили готовність взяти участь у роботі над дорожньою картою реалізації Паризької угоди до 2030 року. У ній будуть детально прописані всі цілі та конкретні кроки, які будуть здійснені міжнародною спільнотою, щоб запобігти критичному перегріванню планети. Стратегічною метою є обмеження глобального потепління температурою нижче 2 градусів.
Що це означає для України? Перше — що «проспівають» із виконанням цілей другого національно-визначеного внеску (НОВ2) у Паризьку угоду не вдасться. Це питання буде у фокусі як наших американських, так і європейських партнерів. Тому нам необхідно буде до 2030 року зменшити викиди СО2 на 65% щодо рівня 1990 року. Чи це реально? Без інвестицій у 102 млрд євро, про необхідність яких говорять експерти – неможливо.
Тому з одного боку Україні необхідно створювати своє джерело фінансування декарбонізації, наприклад, Державний фонд декарбонізації. З іншого боку, необхідно переглянути саму цифру в 65%, яка видається бізнесу невиправдано високою. У того ж таки ЄС – 55%. Важливо, щоб усі необхідні дії були зроблені українською владою до того, як міжнародне співтовариство під егідою ООН затвердить дорожню карту світової декарбонізації. Час є, але його дуже мало. Для вирішення зазначених завдань необхідні спільні дії президента, уряду та парламенту. Адже йдеться про питання, яке визначить майбутній розвиток української економіки на десятки років.
Дмитро Шпенов, народний депутат України
