Що означає для України запуск свого супутника “Січ-2-30”
Супутник орієнтований на цивільні завдання – дистанційне зондування території, контроль надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, цифровізація економіки. Це дозволить Україні стати більш незалежною за вказаними напрямками. Але перед космічною галуззю відкриваються і більш значні перспективи, які настав час оцінювати.
Made in Ukraine
Супутник «Січ-2-30» спроектований, зібраний та протестований у Дніпрі на держпідприємстві «Конструкторське бюро „Південне“ ім. М. К. Янгеля» у кооперації з іншими українськими підприємствами. Важливо, що всі складові в апараті українського виробництва, крім французької системи електропостачання та бортового передавача. За даними Державного космічного агентства України (ДКАУ), вартість всього проекту становила 250 млн. грн.
Як розповіли у КБ «Південне», із цієї суми вартість самого супутника становила близько 110 млн грн. Апарат було виготовлено з допомогою оборотних засобів підприємства. Для запуску супутника потрібно ще й наземний компонент. На рахунках КБ залишалися кошти від нереалізованого у Бразилії проекту “Циклон-4”. Саме вони були направлені на “Січ-2-30” ухвалою Кабміну. Крім того, було сплачено і послугу із запуску супутника в космос.
За інформацією КБ «Південне», сам супутник почали збирати у 2017 р. Оскільки він проводився у міру знаходження вільних коштів, це було непросте завдання. Втім, фахівці КБ зазначають, що такі апарати можна збирати і за рік.
Голова Громадської ради при ДКАУ Едуард Кузнєцов припускає, що держава може компенсувати витрати підприємства на виготовлення супутника «Січ-2-30», зазначаючи, що величина його вартості є відносною.
Від корисного навантаження на супутник залежить його вартість і рентабельність роботи. «Можна так начинити супутник, що він коштуватиме 500 млн грн. Можна зробити менш змістовне навантаження, зате буде дешевшим. Середня тривалість виготовлення супутника – 26-27 місяців. Якщо виробництво поставлене на потік, супутник може виходити кожні півроку. Не всі супутники дають прибуток, на який ми очікуємо. До нерентабельних відносяться наукові супутники та виконують далекі космічні місії. До рентабельних супутників дистанційного зондування, навігації. Найрентабельніші – це супутники зв’язку. Наш відноситься до супутників із змінною рентабельністю. Все залежатиме від вартості інформації, яку він може надати», – каже Едуард Кузнєцов.
Частину даних космічного моніторингу іноземні агенції можуть надавати безкоштовно, а за іншу інформацію, особливо з безпеки, потрібно платити, причому показувати тематику запиту, що може бути не завжди добре. Тепер же Україна економитиме ці гроші. Більше того, зможе заробляти. «Вартість знімку, який може робити „Січ-2-30“, становить 100 євро, — розповідає голова комітету Верховної Ради з економічного розвитку Дмитро Наталуха. — Щороку Україна витрачає на супутникові знімки понад 35 млн. грн. За оцінками профільного міністерства, за рік наш супутник може зробити знімки на 5 млн євро, тобто 15 млн євро за три роки роботи. Це означає, що потенційний дохід перевищує вартість програми майже вдвічі, але навіть у разі меншого комерційного успіху це все одно досягнення, тому що ми отримуємо доступ до даних. Отже, ми будемо більш незалежними та самостійними у прийнятті рішень».
Також фахівці космічної галузі зазначають, що слід виховувати замовників даних у своїй країні. Ними може бути аграрний бізнес для отримання інформації про природні явища. Ними можуть бути страхові компанії, галузі логістики, інфраструктури, геодезії. «Якщо з’являться іноземні замовники, ми надаватимемо інформацію і для них, – каже Едуард Кузнєцов. — Вже є пропозиції з європейських організацій, щоби цей супутник включити до єдиної європейської системи. У нас давно були такі напрацювання, але супутника не було. Як тільки він увійде нормально до робочого режиму, ми відновимо ці переговори».
Космосу потрібна держпрограма
Як повідомляє ДКАУ, запуск «Січ-2-30» – лише перший крок. У планах розмістити на орбіті ще сім супутників до 2025 р., які також працюватимуть із метою оборони та безпеки. Але самі українські підприємства цю роботу не потягнуть, тому потрібна серйозна держпідтримка та держзамовлення. По суті, жодна космічна галузь у світі не розвивається без солідного сприяння державі.
Восени минулого року Кабмін схвалив проект закону «Про затвердження Загальнодержавної цільової науково-технічної космічної програми України на 2021–2025 рр.». Документ має бути затверджений Верховною Радою. Він був включений до парламентського порядку денного в середині грудня, але поки що не розглянутий. Остання діюча космічна програма України закінчилась у 2017 р., а без цього держпідтримки не буде.
«Єдиний інструмент, у рамках якого держава у нас щось може замовити, – це національна космічна програма, – каже начальник відділу комунікативного та інформаційного забезпечення КБ „Південне“ Сергій Полуян. — Ми сподіваємося, що найближчим часом її буде прийнято, на неї буде виділено фінансування і ми отримаємо роботу. Пропозиції для космічної програми ми маємо — сучасні, гідні, конкурентоспроможні пропозиції щодо супутників високого та надвисокого дозволу. Ми готові виконувати будь-які завдання.
Проект космічної програми до 2025 р. передбачає орієнтовний обсяг фінансування 40,78 млрд грн. Із них 15,76 млрд грн – з держбюджету. Інші з інших джерел, якими можуть стати приватні інвестиції.
«Якщо брати кошти з держбюджету, то за рік це близько 3 млрд грн, – каже директор Асоціації „Космос“ Сергій Яцков. — Зрозуміло, цього недостатньо. Якщо нам необхідний бюджет розвитку, він має бути мінімум у 10 разів більшим. Крім того, передбачено близько 20 млрд грн приватних інвестицій, але ви розумієте, який інвестиційний клімат в Україні, які ризики правові та корупційні. Тому це дуже сумнівне питання. Але якщо дати можливість приватному сектору підтягнути все це, на мою думку, це може стати хорошим каталізатором розвитку галузі в цілому».
Держпрограма передбачає значний економічний ефект: створення до 2 тис. нових високотехнологічних робочих місць, розвиток науки та залучення до неї молоді, технологічний прогрес тощо. Проте парламент не береться за цей документ не так. «У нас виникли питання щодо змісту, – розповідає Дмитро Наталуха. — Там багато цікавих та амбітних проектів, але, на жаль, ми не побачили технічного чи економічного обґрунтування під жодним із них. Коли працюєш над таким документом, потрібно наперед знати характеристики технологій, ринки збуту, потенційних партнерів та ефекти від програм. Цього у документі немає. Швидше за все, програма буде прийнята у першому читанні, але якщо у другому ДКАУ не надасть повного обґрунтування, то працювати з нею буде неможливо. Тому, хоч би як ми підтримували український космос, у майбутньому така програма не буде». За оцінками голови комітету, документ може бути схвалено у першому читанні до кінця весни, а далі слово за ДКАУ.
Мріємо про експорт
Поки держпрограми немає, можна розвивати приватно-державне партнерство у космічній галузі, тим більше, що у 2019 р. Верховна Рада затвердила Закон «Про приватний космос», який суттєво лібералізував галузь та приватні компанії почали робити замовлення в Україні на космічну продукцію.
«Наразі приватні компанії об’єднуються у єдиний великий національний кластер, – розповідає Дмитро Наталуха. — Уже цього місяця мають відбутися його установчі збори. Він стане потужною одиницею, яку ми просуватимемо по всьому світу. Працюватимемо з партнерами, залучатимемо іноземних інвесторів для спільних проектів. І над тим, щоби наша країна стала центром нового європейського космічного кластера. Це одне з моїх персональних амбіцій та одне з головних завдань для галузі – створити в Україні центр європейської космічної промисловості. Робота над цим завданням триває вже кілька років, і надалі ми плануємо лише посилювати її значущість та мобілізувати більше ресурсів для її реалізації».
Із іноземними інвестиціями у космічну сферу України може бути непросто, тому основним інвестором може бути великий український бізнес. «Ми навряд чи знайдемо іноземного інвестора, який фінансує космічну галузь України, — каже Едуард Кузнєцов. — Ніхто не виховуватиме конкурента. Німеччина чи Франція ніколи не фінансуватимуть супутники в Україні, бо вони самі створюють супутники. Якщо ми почнемо виробляти супутники тут, ми станемо конкурентами французам, німцям чи тим самим американцям. Уся надія на вітчизняного інвестора. Наприклад, усі наші телеканали працюють на чужих супутниках. Щорічно вони платять близько $25 млн. за оренду транспондера на чужих телекомунікаційних апаратах замість того, щоб зібратися з силами і профінансувати розробку вітчизняного космічного апарату».
За оцінками експертів, розвивати приватно-державне співробітництво у галузі є більш реалістичною метою, ніж виходити на експорт супутників. Для такого завдання потрібно значно наростити бюджет галузі, а Україні поки що важливо не втратити те, що є, — небагато країн можуть похвалитися такою науковою та освітньою базою, яка у нас є.
«У світі вже досить зрілі технології, – каже доктор економічних наук, експерт CMD-Ukraine Ігор Гужва. — Це Франція, Китай, там, де це масово інвестують. Вони мають серійне виробництво, а нам ще треба навчитися та не втратити компетенцію у виробництві, забезпечувати власні потреби. Це класичне імпортозаміщення, тільки тут економіка плюс безпека, коли ми запускаємо свій супутник, самі керуємо ним, повністю обслуговуємо його, експортуємо дані. Згодом, коли ми навчимося, можемо говорити про серійне виробництво. Але я думаю, що це вже у наступній космічній програмі.
Слід зазначити, що Україна має успішний досвід створення супутника на експорт. Щоправда, це було досить давно. У 2000-х КБ «Південне» зробило для Єгипту супутник дистанційного зондування Землі EgyptSat-1, запущений у 2007 р. Сьогодні, після багатьох років, у КБ «Південне» кажуть, що відчувають сили поборотися на міжнародному ринку. «Ми активуємо, шукаємо замовлення на міжнародному комерційному ринку, – каже Сергій Полуян. — Сподіваємося, що найближчим часом держава в нас щось замовить. Але сказати, що у нас в активній стадії реалізації низку проектів ми не можемо. До пуску „Січ-2-30“ нам було важко себе позиціонувати на ринку без супутника на орбіті. Ми щиро сподіваємось, що ця подія стане каталізатором у частині нашої комерційної діяльності з супутникової тематики».
Не варто забувати, що космічна галузь – це супутники. Дмитро Наталуха вважає, що багато країн буде зацікавлено у співпраці з українськими підприємствами у побудові широкого спектру космічної продукції. «За оцінками Merril-Lynch, розмір космічної індустрії за 30 років досягне майже $3 трлн на рік, – каже він. — І Україна має відкусити кусок цього пирога».
За матеріалами: ДС
