П’ята річниця підписання мінських угод: спогади Порошенка. Головні тези

Пропонуємо читачам головні тези із тексту.

Виснажливий 19-годинний марафон з Путіним, холодним, жорстоким і глибоко ворожим до України “переговорником” – ніщо порівняно з тим потрясінням, яке перед тим випало пережити східно городу (Краматорськ. – Gazeta.ua)… 64 поранених, 17 загиблих в результаті російського.

У душі Путіна, судячи з його поведінки, краматорська трагедія не торкнулася жодної струни. Після Франсуа Олланд напише, як “багато разів Порошенко та Путін підвищували голос один на одного”. Так, це була найжахливіша ніч у моєму житті. Проте вирішальна у тому, щоб стриножити агресора.

Ключовим завданням “Мінська-2” для нас було зупинити наступ російських регулярних військ, запобігти оточенню наших воїнів, зберегти життя тисяч людей, військових та цивільних.

Ми не прийняли жодних ультиматумів і завдяки підтримці наших німецьких та французьких партнерів досягли рішення про припинення вогню без попередніх умов. Путін, нагадаю, наполягав, що за умов нібито повного, за його даними, оточення близько 8 тисяч українських бійців саме він має диктувати ці умови: підняти білий прапор, залишити техніку та здатися в полон.

Не прийняли жодного ультиматуму Путіна

Ми ясно заявили, що оточення немає, а наші зброю не покладуть. Але щоб переконати в цьому всіх учасників зустрічі, на деякий час українська делегація перемістилася в окреме приміщення. Звідти через лінію закритого зв’язку спілкувалися з Генеральним штабом.

Зрештою, отримали чітке повідомлення, що наші тримають оборону по лінії, визначеній у “Мінську” 19 вересня 2014 року, і оточення не допустять.

Путін тягнув час для того, щоб українські воїни були оточені та знищені, або, у кращому разі – роззброєні та потрапили в полон. Це підтверджує у своїх мемуарах і Франсуа Олланд.

Французький лідер швидко зрозумів, що Путін хотів виграти час і відкласти припинення вогню на максимально можливий термін, щоб дозволити своїм найманцям оточити українську армію та завоювати додаткові позиції.

Зрештою, спільна жорстка позиція України, Німеччини та Франції призвела до того, що Москва погодилася на припинення вогню з 15 лютого.

“Четвірка” працювала у чіткому форматі “три та один”

Тоді “четвірка” працювала у чіткому форматі “три і один”, у якому Путін не зміг знайти жодної лазівки, і ніхто не був слабкою ланкою.

Було зрештою погоджено спільну декларацію “нормандської четвірки”, вагомою позицією якої стало підтвердження “повної поваги суверенітету та територіальної цілісності України”. Підпис Путіна під документом означав не що інше, як юридичне підтвердження очевидного факту: Росія – сторона конфлікту.

Путіну вистачило якихось десять хвилин, щоб приструнити своїх маріонеток, які раптом почали вдавати, ніби не згодні з уже узгодженим лідерами четвірки проектом.

Головне, що дали Україні Мінські угоди – це дорогоцінний час. Час для системного розвитку армії. Час для того, щоб зосередитися на подоланні соціальної кризи, спричиненої війною, та перекритті доступу українських товарів на російський ринок.

Час для того, щоб зміцнити міжнародну коаліцію на підтримку України. Час, щоб обладнати та утримувати в робочому стані санкційний механізм проти Росії.