Останній роман українського опору Анатолії Лупіно буде 88 років.

У цьому липні 88 -річчя кланів Великої української, соціальної та політичної діяльності, дисидента та завершених радянських концтаборів, поета, нашого співвітчизника Анатолія Лупіно. У колі друзів і братів його називали “дядько Толія” …

Коли він прийшов у світ через 62 роки, він сказав: “Божественне помер, коли він жив – без квартири, реєстрації, паспорта, грошей”. Хтось сказав: “Lupinis Anatoly – це найбільш авторитетний український злодій у законі”.

Анатолія Лупініс народилася 21 липня 1937 року в селі. Нові Александрока в Донецьку, де жили його батьки після втечі з сибірського табору. У 1941 році сім’ю виселили в Сибіру, ​​але в дорозі новини про війну та кампанії повернулися до регіону Черказі, а 4-річна Тлія їхала на корову.

Він закінчив золоту медаль у селі Сатанівка, в Монастіррішкіні. Мрія зірок привезла його до Київ, КСУ та кафедри астрономії щодо Physmat. Перша любов, яка “стукала” на Анатолію, де це потрібно. “У жовтні 1956 року, коли радянські танки увійшли до Будапешта, 19-річний третій чоловік на демонстрації носа був гаслом:” Руки з вільної Угорщини! ” Він отримав 6-річний термін за антирадянську агітацію.

Коли повстання особистості Сталіна на 20-му конгресі пробилося через табори, дві тисячі повстанців, 7-річний табір Дубравлаг вибрав 20-річного Лупіно на посаду глави страйку. Танки та авіація були кинуті в бунт. Закритий суд українського був покараний за “антисовітовану агітацію та пропаганду, організацію протиреволюційної диверсій” до 10 років ув’язнення. Необхідно було сидіти у відомому центрі Володимира, де мало хто прожив більше двох -трьох років, і в спеціальному таборі спеціального суворого режиму № 10. У 1967 році з опитувань професійних катів, українських паралізованих ніг (парапарази ніг).

Нарешті, Анатолій Лупініс повністю залишив цей термін і був привезений на свободу на носилках. Батьки отримали 30-річного сина з діагнозом: виразка шлунка, дистрофія міокарда, нирковий камінь, захворювання печінки. Протягом двох років лікування, виснажлива підготовка змогла рухатися за допомогою милиць і негайно вступити до кафедри кореспонденції економіки Української сільськогосподарської академії. Останній романтик українського опору сказав про університети в’язниці: “Це була добра, але ефективна форма освіти, де я отримав набагато більше знань, ніж у будь -якому інституті”.

22 травня 1971 року він прочитав свою поему “Я побачив зґвалтування своєї матері” про долю України біля пам’ятника Шевченка. Хоча друзі кинули іноземного плаща на Анатолію, витягнули спину з парку, КДБ заарештував. Він був оголошений божевільним і відправив на 12 років, де він належить; Він проводиться в спеціальному психічному Дніпропетровський, порівняно з яким будь -який табір, здавалося, був курортом. Його обробляли галоперидолом, трифтозином, теесцином, сульфозином, проводили 40 інсулінових ударів. Лише після Москви Олімпіади (1983!) В’язень отримав свободу. Анатолій Лупініс вижив, але був захопленим здоров’ям; Лікарі Базері спіймали: “Ваші діагнози на вісім смертей будуть достатньо!”

І йому довелося жити, щоб виховати дітей, бо дядько Толія звільнила Ольгу та її чотирьох дітей від батька – п’яниць, у своїх “50” ще двох синів Іванки та Ніколаса народилися.

Як тільки вони змінилися. Паху свободи. І Лупініс почав шукати форми легалізації своєї боротьби. Спочатку це був Зелений світ, потім український меморіал, Рух, Ума, Уна, Уна-Унсо, але всі вони залежали від спонсорів. У 1990 році він організував реєстрацію людей, які вважали себе громадянами окупованого Юнра (список мільйонів людей). Це було у всіх гарячих точках: в Іхкерії, Абхазії, Транснеснесус.

Кажуть, що він легко відчинив двері офісів “Слухай Алієва та Едварда Шеварнадце” і дружив з лідерами Чечні. Російські пилки в таборі фільтрації. Навіть його день народження 21 липня 1991 року він зустрівся у в’язниці Лукановського “за організацію дій, що порушують наказ” (протести проти підписання Союзної угоди). Тоді молодь зробила йому подарунок канібалу: – перейдіть з пам’ятника Леніна, намальовано «срібло».

Він зустрів декларацію про незалежність України у в’язниці: після невдачі “постави” справи було негайно закрито, а Лупініс знову був вільним.

І “дядько Толі” – це політичний авторитет, що пожовтував нікотину пальцями та нігтями, непереборний кавовар знав всю Україну. Їжте, розріжте гриву, її довелося перемістити. Як писав Дмитро Корчинський: “Він їв каву та сигаретний дим. Через три дні він перетворив новий костюм на тканину”.
Дід Юнс вибрав подарунок на 60 -річчя: щогодинний рейс для спортивних літаків з петлями та бочками.

«Лупініс був сильним, безстрашним, мудрим. І з гарним почуттям гумору та сарказму. З галактики незнищенних шістдесятих років, яких він знав особисто: хмара, Чорновіл, Сверстюк, Лукянко, брати Горіна, Мікола Горбал, Олес Шевченко, Левов.

“Він був перетином явищ – назви козаки, української чутливості, скіфійського обличчя, наполегливості Гейдамака, поетичної душі”. Більше 20 років в’язниць та екстрасенсів, нервів та палива, Анатол Лупінос підірвав здоров’я Анатолу, він пішов на 62 роки 5 лютого 2000 року. Він був похований на кладовищі в Бейвово з братами з Унсо.

Найвідомішою поемою Анатолії Лупіноса була робота “Ми випрямляли волів …”, який був закладений на музику і звучало багато українських музикантів:

Ми випрямили волів, повернув плуг,
Ми сидимо конями і гострими списами.
Відхилений жалістю, згадуючи всі зловживання,
Пробач, Господи, помилуй і врятуй.

Передаючи два світи, ми потрапляємо до поєдинку,
Благородний світ йде у дві епохи.
Віч -на -віч з нацією з безликою натовпом.
Навколо ворогів існує безперервне життя.

Мокра цвіль Європа лоскочуть наші ніздрі,
Гаряча Азія була засуджена бар.
Битва чекає. Все інше буде … після.
Життя триває. Є війна.