20-річчя Помаранчевої революції: черкаський зріз подій та уроки для справжнього
У День Гідності та Свободи звучить багато гарних та пафосних слів. Часто їх вимовляють ті, хто двадцять чи десять років тому ні найменшого відношення до революційних подій не мав. А то й часто ходив у прислужниках тієї злочинної антиукраїнської кучмівської чи януковицько-тулівської влади. Або просто відсиджувався десь «у кущах»… А тепер б’ють себе в груди і радяться у великі борці за свободу та гідність. Кожна нова влада чи новоявлені «ряджені активісти» хочуть нав’язати суспільству думку, що до них була суцільна патріотична пустеля, а ось від них починається справжнє відродження та розвиток України.
Так, за тими пишномовними словами забуваються і затираються з пам’яті (викидаються з історії) люди, справжні патріоти та герої, які стояли та боролися на революційних барикадах за Свободу та Гідність. Ніхто не згадує, що у 2004 році під час Помаранчевих подій колесо історії могло крутнутися і в інший бік – і тисячі помаранчевих активістів могли опинитися у в’язницях та новітніх соловках. А під час революційних подій 2013-14 років у теплі краї могла полетіти не лише небесна сотня, а й тисячі та тисячі патріотів, що стояли на площах у багатьох містах та селах України.
Отже, хочемо нагадати про ті часи у фотографіях, де можна дізнатися особи людей, які відстоювали Свободу та Гідність, ризикуючи особистою свободою та навіть життям.
Сьогодні згадуємо помаранчевий період нашої історії на Черкащині. Тоді на барикади першими вийшли команди Віктора Ющенка у всіх районах області. А скелетом став обласний штаб народного кандидата у президенти. У єдиний кулак об’єдналися націонал-патріотичні політичні сили, які протистоять регіоналам на чолі з Януковичем.
До «помаранчевої» команди на Черкащині входили громадські та політичні діячі нашого містечкового розливу. Зокрема, в обласному штабі працювали Олександр Черевко, Олена Фещенко, Микола Каплій, Віктор Левицький, Михайло Вакуленко, Олег Панчешний, Петро Куча, Степан Вінярський, Оксана Розум, Леонід Даценко.
У районах області революційно-виборчі штаби очолювали: Микола Малишко, Дмитро Лисун, Олександр Шандор, Іван Пустовіт, Анатолій Бондаренко, Микола Шульський, Василь Глівенко, Микола Харченко, Іван Лежух, Олександр Шевчук, Сергій Стецюк, Мар’яна Герасименко, Валерій Данилевський, Олег Харченко , Віктор Закаблуковський, Петро Григоренко, Микола Котко, Петро Литвин, Юрій Сушко, Олексій Пирогов, Віра Носенко, Володимир Завгородній, Микола Лисун, Петро Чернявський, Микола Булатецький.
Після перемоги на президентських виборах Віктора Ющенка більшість керівників штабів стали керівниками в обласній та районних адміністраціях.
За ці роки значна частина людей з того революційного призову відійшла у засвіти.
– Сьогодні важливо добре засвоїти уроки Українських Майданів, щоб не повторювати тих помилок, які пізніше призводили до розчарування та зневіри українців, – зазначає народний депутат України VII скликання Леонід Даценко. – На той час, 20 років тому, чітко виникло екзистанційне питання для України та українців вибору подальшого шляху розвитку нашої держави – проукраїнської, проєвропейської, демократичної чи промосковсько-імперської, тоталітарної, антиукраїнської. Перший шлях на президентських виборах символізував Віктор Ющенко, а другий – Віктор Янукович. Виникла така світоглядна барикада і кожен має зробити свій вибір. Переконаний, що вибір саме проукраїнського, проєвропейського шляху був правильним. І тим, хто за нього боровся, нема в чому розчаровуватися і зневірятися.
А ось помилкою я вважаю, що після переможного Майдану активна українська спільнота знову розійшлася по своїх домівках, своїх, даруйте, печам, увірувавши в месіанство свого вождя-президента, який помахом якоїсь чарівної палички одразу наведе лад в Україні, виконає всі вимоги революційних. мас. А треба було продовжувати активно боротися та вимагати від нової помаранчевої влади реалізації вимог, виплачених Українським Майданом. Адже наш Майдан було створено не помаранчевими вождями, а виникло саме за народною ініціативою і трималося на плечах українських громадян, – переконаний Леонід Даценко.
– Ще одним уроком помаранчевих часів є те, що нова влада не покарала лідерів, стовпів старої, як казали, злочинної влади, – стверджує колишній нардеп. – А не покаране зло через деякий час приходить до тями, мобілізується і повертається ще більшим злом. Що ми отримали вже у 2010 році, коли Янукович переміг на президентських виборах розрізнену перезварену помаранчеву команду. А не покарали кучмівсько-януковицьких сатрапів та їхніх холуїв, бо банально відкупилися… Те саме сталося і з олігархічними кланами, проти яких також виступав революційний Майдан, які були економічним фінансовим базисом для старої злочинної влади.
– Сьогодні віссю імперського вселенського зла постала московська путінська орда. Рашистська антилюдська варварська ідеологія «руzzкого світу», що опанувала це ординське плем’я, прагне знищення нашої державності, українців, як нації. Щоб протистояти і перемогти цю азіатську орду, потрібна передусім єдність всередині української держави. Та єдність, яка призводила до українських перемог протягом останніх кількох століть. Така єдність, що панувала на українських Майданах. І це ще один чи найголовніший урок, який ми маємо здобути та реалізувати сьогодні у протистоянні з рашистською ордою, – наголосив Леонід Даценко.
