Життя після трансплантації: як в Україні працює система донорства органів

Трансплантація органів – це не просто хірургічна процедура, а шанс на друге життя для тисяч українців, які перебувають у листі очікування. Це також випробування для їхніх сімей, які роками, живуть у стані невизначеності. Як виглядає трансплантація в Україні сьогодні, які є можливості, труднощі та перспективи розвитку ми розбиралися разом з завідувачем відділення трансплантації та нефрології Запорізької обласної клінічної лікарні, хірургом-трансплантологом Євгеном Гайдаржі.

Історії пацієнтів, які отримали другий шанс

Наталя – мама 14-річної Лери, яка останній рік боролася із захворюванням нирок. Для родини єдиним виходом була трансплантація. Лері доводилося тричі на тиждень проходити діаліз – процедура тривала по чотири години й завдавала їй сильного болю та виснаження.

Жінка згадує, що одразу погодилася на пропозицію лікаря Євгена Гайдаржі провести родинну трансплантацію – мати стала донором нирки для своєї доньки. Операція відбулася успішно, і зараз Лера повернулася до звичного життя: вона набирає вагу, навчається та мріє стати кінологом.

Ще одна пацієнтка відділення – 46-річна Юлія роками боролася з нирковою недостатністю. Але шанс на друге життя вона отримала завдяки посмертному донору, чия родина зголосилася на пересадку серця, печінки та двох нирок пацієнтам з Запоріжжя, Києва та Львова. Тепер Юлія та інші пацієнти відчувають себе добре і прагнуть реалізувати мрії, які довгий час відкладали на потім.

Подібні історії демонструють, наскільки кардинально може змінитися якість життя після пересадки органа. Але далеко не всі пацієнти мають змогу отримати донорський орган вчасно. За офіційними даними, в Україні станом на січень 2025 року близько 3600 людей перебувають у листі очікування. Водночас ця цифра може бути ще вищою — за словами лікаря Євгена Гайдаржі, частина пацієнтів боїться ставати на облік або не має достатньої інформації про процедуру, тож не потрапляє до системи вчасно. Через брак донорів і бюрократичні перешкоди багато хто не доживає до своєї операції.

Як працює система трансплантації в Україні

Україна зробила значний прорив у трансплантології за останні роки. За минулий 2024 рік в Україні було виконано 516 операцій з пересадки органів. Найбільше трансплантацій припало на нирки – 337 випадків, що залишається найпоширенішим видом трансплантації в Україні. Також було здійснено 107 пересадок печінки та 71 трансплантацію серця. Крім того, після тривалої перерви в Інституті серця МОЗ України відбулася пересадка легень.

Також було створено Український центр трансплант-координації, який веде єдиний реєстр пацієнтів, що потребують пересадки. Цей центр є ключовою ланкою в організації трансплантаційної системи країни. Він відповідає за координацію донорських органів, взаємодію між лікарнями та контроль за дотриманням процедур трансплантації. Однією з його основних функцій є ведення Єдиної державної інформаційної системи трансплантації (ЄДІСТ) – це електронна база, яка автоматично співставляє реципієнтів та потенційних донорів за медичними показниками. Завдяки цьому людський фактор у розподілі органів мінімізується, що зменшує ризик корупції чи зловживань.

Центр також займається навчанням трансплант-координаторів – спеціалістів, які працюють у лікарнях і забезпечують комунікацію з родичами потенційних донорів, організовують логістику трансплантацій та слідкують за дотриманням всіх етичних і медичних норм.

Попри значний прогрес у роботі Центру, основною проблемою залишається низька кількість донорів. Більшість трансплантацій в Україні поки що проводиться за рахунок родинного донорства, адже посмертне донорство поки не набуло масового поширення. Щороку сотні людей не доживають до своєї операції, оскільки не встигають отримати необхідний орган.

Як зрозуміти, що людині потрібна пересадка

Потреба у трансплантації виникає при критичних захворюваннях органів, коли інші методи лікування вже неефективні. Наприклад, пересадка серця необхідна при термінальній стадії серцевої недостатності, нирки – при хронічній нирковій недостатності, печінки – при цирозі або онкологічних ураженнях.

Для того, щоб стати у лист очікування, пацієнт проходить комплексне обстеження. Важливими критеріями є відсутність протипоказань (наприклад, активних інфекцій або онкології) та психологічна готовність до операції.

При цьому далеко не всі пацієнти погоджуються на трансплантацію, навіть якщо вона є єдиним шансом на виживання. Наш співрозмовник пояснює, що причини можуть бути різними: страх перед операцією, релігійні переконання, побоювання щодо можливих ускладнень або недовіра до системи охорони здоров’я — що зазвичай є наслідком необізнаності щодо можливостей для одужання, які надає пересадка органів. Деякі люди відкладають рішення про трансплантацію через сподівання на альтернативні методи лікування, хоча в багатьох випадках їх просто не існує.

Перспективи після пересадки органа залежать від багатьох факторів: загального стану здоров’я реципієнта, дотримання рекомендацій лікарів та індивідуальної реакції організму на трансплантат. В середньому, ниркові трансплантати працюють 10-20 років, печінкові – 15-25 років, а серце може функціонувати понад 10 років. Успішність трансплантації в Україні сягає понад 90%, хоча ризики залишаються – це можливе відторгнення органа, інфекційні ускладнення або побічні ефекти від імуносупресивної терапії.

Чому трансплантація – це складний процес

Пересадка органа – це не лише хірургічне втручання, а цілий комплекс медичних, логістичних та юридичних дій.

Важливою частиною процесу є відбір реципієнта. Донорський орган має відповідати певним параметрам, зокрема групі крові, сумісності органів і тканин, антигенів, які беруть участь у роботі імунної системи, а також загальному стану здоров’я. Навіть коли знаходиться відповідний орган, завжди залишається ризик його відторгнення. Саме тому пацієнти після трансплантації змушені все життя приймати імуносупресивні препарати, щоб уникнути реакції організму на чужорідний орган. Водночас це, як правило, лише одна пігулка на день — без необхідності проходити виснажливі процедури чи госпіталізацію.

Для пересадки органа пацієнту необхідно пройти низку медичних обстежень, які підтвердять, що він є кандидатом на трансплантацію. Далі він вноситься до Єдиної державної інформаційної системи трансплантації (ЄДІСТ), яка автоматично шукає сумісного донора. Також важливим є юридичний аспект: всі пересадки в Україні відбуваються лише за офіційною згодою донора (у випадку родинного донорства) або його рідних (у випадку посмертного донорства). Це виключає будь-які нелегальні маніпуляції з органами.

Як відбувається сама пересадка. Крок за кроком

Процес трансплантації органа – це складний багатоступеневий механізм, який включає кілька етапів:

Діагностика і включення до листа очікування
Пацієнт проходить обстеження, яке підтверджує потребу у трансплантації. Лікарі визначають, чи підходить він за медичними показаннями, та вносять його до ЄДІСТ. Далі система автоматично підбирає потенційних донорів за групою крові, імунологічною сумісністю та іншими критеріями.

Пошук донора
Якщо йдеться про родинну трансплантацію, то аналізи проводять серед близьких родичів. Якщо вони сумісні та дають згоду на донорство – призначають операцію.

У випадку посмертного донорства, коли потенційний донор помирає в лікарні (наприклад, внаслідок інсульту або черепно-мозкової травми), лікарі діагностують смерть мозку. Якщо є попередня згода на донорство або її дають родичі, органи можуть бути використані для пересадки.

Транспортування органа
Час грає критичну роль. Наприклад, серце потрібно пересадити протягом 4-6 годин після забору, нирку – до 24 годин, печінку – до 12 годин. Донорські органи транспортують у спеціальних контейнерах при низьких температурах. До повномасштабного вторгнення, якщо реципієнт знаходився в іншому місті, то використовували авіатранспорт, що дозволяло швидко перевозити орган між будь-якими регіонами, а тепер доводиться враховувати територіальну віддаленість.

Підготовка пацієнта до операції
Як тільки з’являється сумісний орган, пацієнта викликають до трансплантаційного центру. Йому терміново проводять фінальні аналізи, щоб виключити протипоказання (наприклад, запалення чи інфекцію). Також перевіряють, чи не змінилася його імунологічна сумісність з донором.

Хірургічна операція
Сам процес пересадки триває від 3 до 12 годин залежно від складності. Орган підключають до кровоносних судин та перевіряють, чи почав він функціонувати. У деяких випадках для запуску роботи потрібні додаткові процедури.

Післяопераційний період
Пацієнт кілька днів перебуває у реанімації під пильним контролем лікарів. Вводяться імуносупресивні препарати, які знижують ризик відторгнення органа. Далі його переводять у звичайну палату, і якщо відновлення проходить добре, через 2-4 тижні виписують додому.

Посмертне донорство в Україні: міфи та реальність

За даними Міністерства охорони здоров’я, в Україні щороку пересаджують близько 400-500 органів. У світі цей показник значно вищий: наприклад, у США проводять понад 40 000 трансплантацій щороку, у Німеччині — понад 3 000. Основна проблема України — нестача донорських органів через низьку обізнаність суспільства та правові обмеження.

У багатьох європейських країнах, таких як Іспанія та Франція, діє презумпція згоди — це означає, що кожен громадянин автоматично вважається потенційним донором після смерті, якщо за життя не подав заяву про відмову. В Україні ж діє презумпція незгоди: органи можуть бути використані тільки за згодою самого померлого або його родичів.

Щоб людина могла стати посмертним донором необхідно за життя написати заяву про згоду на донорство в Українському центрі трансплант-координації або в регіональному центрі. Якщо така заява не була подана, то рішення ухвалюють найближчі родичі.

При цьому органи не можуть бути пересаджені без ретельної перевірки та відповідності критеріям трансплантації.

Водночас навіть за презумпції незгоди донорство може бути популярним та поширеним — прикладом є США, де за замовчуванням людина не є донором, але завдяки постійним просвітницьким кампаніям кількість зареєстрованих донорів становить понад 170 мільйонів осіб, тобто майже 50% населення.

Міфи про “чорну трансплантологію”

Попри те, що трансплантація в Україні регулюється чіткими законодавчими нормами, в суспільстві досі існують міфи про “чорну трансплантологію”. Часто можна почути, що існують “таємні клініки”, де незаконно вилучають органи. Насправді ж трансплантація вимагає участі десятків фахівців, складного юридичного оформлення та високотехнологічного обладнання. Крім того, необхідна ретельна сумісність донора і кандидати на трансплантацію за кількома медичними параметрами — групою крові, сумісністю тканин, загальним станом здоров’я — що унеможливлює пересадку “від будь-кого будь-кому”. Неможливо також і просто “взяти орган і пересадити”, адже він потребує особливих умов збереження та транспортування.

Наш співрозмовник наголошує, що ще один популярний страх – що людей можуть “викрадати заради органів”.

Для пересадки необхідні ретельні обстеження донора і реципієнта. Сама операція потребує висококваліфікованої команди, до прикладу, в центрі трансплантації при Запорізькій обласній клінічній лікарні до трансплантації органу залучено близько 20-30 медиків з різних ланок — анестезіологія, лабораторія, трансплантація, середній медичний персонал, а також служби, які займають той чи інший період в самому процесі трансплантації – трансплант-координатори, інтенсивна терапія тощо.

Тому всі розмови про “чорну трансплантологію” — це радше конспірологічні теорії, які не мають підґрунтя.

Міжнародний обмін органами: чи працює це в Україні

На жаль, Україна поки не входить до європейської системи трансплантації, де країни можуть обмінюватися органами. Наприклад, у країнах ЄС донорські органи можуть транспортуватися між державами, що значно збільшує шанси реципієнтів.

Водночас ведуться перемовини щодо можливого приєднання України до міжнародних програм. Це дозволило б використовувати органи від європейських донорів і, навпаки, допомагати українським пацієнтам отримати необхідний орган за кордоном. Однак наразі єдиний варіант для українців – чекати на пересадку всередині країни або звертатися до приватних клінік за кордоном.

Майбутнє трансплантології в Україні

Розвиток трансплантології в Україні має великий потенціал, але для цього потрібні системні зміни.

Також необхідно покращити технічне забезпечення лікарень і розширити можливості для транспортування органів. Важливо розвивати міжнародне співробітництво – поки що Україна не входить до європейських програм обміну донорськими органами, що зменшує шанси пацієнтів отримати необхідний орган вчасно.

В українських лікарнях вже працюють висококваліфіковані хірурги, готові проводити найскладніші операції. Тепер головне завдання – створити умови, за яких трансплантація стане доступною та звичною медичною практикою, що рятує життя тисяч українців щороку.