“Замість вічної підготовки до виборів раджу краще свою енергію направити на допомогу військовим…” – Віталій Войцеховський
Зазвичай восени в Україні відбуваються загострення: обурюється ситуація у політичному середовищі після літніх канікул, підвищується градус виступів громадських активістів… Та й лікарі попереджають та рекомендують особливо враховувати сезонні загострення усіляких хронічних захворювань…
Отже, наша розмова з народним депутатом України у 197 окрузі Віталієм Войцеховським почалася з питання про чергове болюче «загострення» у його опонентів, які знову підняли хвилю розлютованої критики на його адресу. Ну а першу скрипку в цьому оркестрі галасливого та несамовитого шельмування нардепа грає один депутат Золотоніської міськради. У своїх виступах у соцмережах та перед людьми вона обливає брудом не тільки самого Войцеховського, а й його рідних та близьких, що в принципі неприпустимо у будь-якій нормальній демократичній країні…
– Як ви оцінюєте таке «травильне загострення» з боку ваших опонентів?
– Я, як публічна людина, вже звик до різноманітних загострень тих, хто називає себе моїми опонентами. Таке враження, що ці люди живуть у власному вигаданому світі. Створюють якісь проблеми, потім їх успішно вирішують. Періодично оголошують мені “вендетту”, потім забувають про неї.
Якщо чесно, маю своєрідний імунітет, тому не стежу за черговими рухами псевдоактивістів.
– Цікаво, що депутатка дописалася у соцмережі, що саме ви загрожуєте їй та її родині. Мовляв, якщо з нею щось станеться, то в цьому винен нардеп Войцеховський. Звичайно, дуже складно уявити вас в образі бандита…
– Тут саме я це й списую на сезонне загострення. Інших версій немає. Остання постійно каже, що написані нею різні заяви до силових структур, думаю, там розберуться…
– Так, як то кажуть, Бог і люди їй судді… (До речі, докладніше про суть протистояння між депутатом міськради та народним депутатом читайте у матеріалі на сайті informators.press). Багато хто вважає, що це критикантство на містечковому рівні, це лише вершина айсберга.
– Звісно, отримавши мандат народного депутата, я міг би спокійно сидіти у парламенті, давити кнопку потрібного кольору. Тоді й стосунки з чиновниками різного рівня були б точно не напружені. Але я звик біле називати білим, а чорне – відповідно чорним. Коли під час війни керівники адміністрацій, користуючись тим, що у них з’явилися додаткові повноваження, порушують закон (до речі, це стосується не лише Черкаської ОВВ) і при цьому забувають про відповідальність, то має нагадати, що парламентську контрольну функцію ніхто не скасовував. Тому ми з колегами продовжуємо виконувати свої обов’язки у цьому напрямку.
– До речі, згадуються й часи депутатства Владислава Голуба, коли він організував якусь «війнушку» проти вас, на той час мера Золотоноші… За його депутатськими зверненнями порушувалися кримінальні справи стосовно вас та членів вашої команди. Чим завершились ці справи?
– Мабуть, саме в ті часи і виробився імунітет, про який я згадував вище.
Не даватиму оцінку роботі екснардепа. Він одержав її на останніх виборах. Де він зараз і чим займається мені не цікаво.
Переважна більшість порушених справ закрита через відсутність складу злочину. Решта, гадаю, чекає та сама доля.
– Ваші опоненти постійно заявляють, що Войцеховського виключили із партії та депутатської фракції «Слуги народу» за деструктивну позицію. Яка тут ситуація?
– Я люблю говорити фактами, а не плітками Вийшов із лав провладної партії, написавши заяву, в разі потреби можу пред’явити її. буде моє особисте рішення. Без піару та хайпа так само, як про вихід із партії.
– Можливо, таке «загострення» та активізація у суспільно-політичному середовищі пов’язані з підготовкою до парламентських та президентських виборів, які нібито планують провести наступного року. Зокрема, з’явилася інформація, що частину депутатів із фракції «Слуги народу» готують. новий виборчий проект…
– Якщо комусь нудно, то замість вічної підготовки до виборів раджу краще свою енергію направити на допомогу військовим. Адже виборчий процес може бути лише після завершення бойових дій.
Щодо нових політичних проектів на базі «Слуги народу» мені достеменно нічого невідомо, бо партійне життя цієї політичної сили, якщо воно взагалі є, проходить повз.
– Останнім часом на кількох публічних акціях вас помітили у колі Дмитра Разумкова, опозиційного політика, який очолює партію «Розумна політика». Це просто випадковість чи, можливо, співпраця на перспективу?
– Мабуть, випадковостей у цьому світі не буває. Тому не бачу нічого дивного, що мене не раз помічали разом із Дмитром Разумковим. Не приховую, спільні заходи з ним та частиною його команди були цікавими та результативними.
Але так само можу сказати і про мою роботу в Комітеті, Міжфракційному об’єднанні «ВПО України» та Тимчасовій спеціальній комісії із захисту прав осіб, які постраждали від російської агресії, де представлені депутати від усіх політичних сил, які працюють у парламенті.
– У вересні-жовтні Верховна Рада ухвалила низку важливих законопроектів: і про заборону московської церкви в Україні, і про мобілізацію, і про підвищення податків… Яка ваша позиція щодо впливу цих законів на життя-буття кожного українця?
– Ми живемо в такий час, коли парламент має реагувати не лише на виклики часу, а й на громадську думку. а ще й буде черговим кроком до зубожіння населення.
– Нещодавно ви порівняли допомогу наших західних партнерів України із боксерським боєм Олександра Усика. Зокрема, зазначили, що «якби наші партнери сказали Усіку категорично – лівою рукою тобі сьогодні бити не можна. І це не обговорюється, адже це ми тобі придбали ці боксерські рукавички…» І поставили логічне запитання: «Він би переміг у такому разі?» Чи можливий, на вашу думку, прорив у наданні нам такої потужної допомоги Заходу без жодних обмежень, чи потрібно українцям покладатися самим на себе?
– Зрозуміло, що нам потрібно насамперед покладатися на себе. І розпочати роботу в цьому напрямку ми мали вже на другий день після здобуття незалежності. Але сьогодні вже маємо говорити, не хто винен, а що робити. Часу немає, ресурсу не вистачає. Тому без допомоги партнерів на цьому етапі боротьби з ворогом ми не обійдемося. На жаль, західні політики у пріоритеті своєї роботи поставили власні рейтинги, а не безпеку Європи. Так-так, саме Європи. Адже російськомовних сьогодні вистачає й у Польщі, й у Німеччині, й у балтійських країнах. Розмови про їхній «захист» точаться на болотах вже не один рік. Допомога з чайної ложки, яку сьогодні має Україна, це не про перемогу. Це – про виживання. І все ж сподіваюся, що спільними зусиллями досягнемо російського агресора.
– Ви продовжуєте активно працювати у своєму окрузі, майже щотижня зустрічаєтесь із нашими земляками… Які настрої зараз переважають серед наших громадян? Що їх найбільше турбує?
– Тривога за майбутнє, віра у ЗСУ та недовіра до влади. Це головне, що турбує людей. Ці питання вони якраз і ставлять під час зустрічей. Звісно, непросто сьогодні зустрічатися на округах. Однак, я вважаю, це потрібно робити. Людей необхідно не просто слухати, а й, головне, чути їхні проблеми, турботи, а часто й дуже слушні пропозиції. Якщо парламентарі пишуть закони для людей, то вони насамперед мають прислухатися до їхньої думки та максимально її враховувати.
– Упродовж тривалого часу активно діє громадське об’єднання «Команда Войцеховського», головним завданням якого є волонтерська робота для допомоги нашим воїнам, переселенцям… Які результати цієї благородної справи сьогодні?
– Сьогодні ми всі волонтери. Важко знайти людину, яка в цей час не допомагає армії та всім постраждалим від російської агресії. Наша команда не є винятком. Свідомо не ведемо облік корисних справ історії. Просто допомагаємо у міру можливості. Дякувати Богу, є вірні друзі серед земляків; моїх колег, таких справжніх та самовідданих Максима Ткаченка, Сергія Козиря та Руслана Горбенка; партнерів у містах Явір, Плауен, Штольберг, Лученець, яких сьогодні можемо назвати не просто закордонними партнерами, а справжніми друзями.
Не вважаю, що робимо щось особливе. Кожен виконує свою роботу, а водночас допомагає українцям, які постраждали від війни. Зараз по-іншому не може бути…
Яків Немирів
