ВЕС та СЕС: перерваний прогрес
У 2015 році станції, які використовують відновлювані джерела енергії – а це в основному вітрові та сонячні електростанції – виробляли лише 1% від усієї електрики в Україні. У 2021 році їхня частка становила вже 8%. Минулого року вона потенційно могла б дістатись і до 10% планки, якби не війна. За оцінками Української вітроенергетичної асоціації, на листопад-2022 80% потужностей українських ВЕС та 30% СЕС окуповано та/або частково знищено. Позитивна новина в тому, що саме такі об'єкти можуть найшвидше відновлюватися.
Вітер на лінії фронту
Українська влада з цього приводу, можливо, навіть надто оптимістична. «Наша мета – зосередитись на збільшенні відновлюваної та атомної генерації. До 2030 року ми додамо ще 2 ГВт атомної генерації. Відновлювана енергетика становитиме близько 30%», – заявив у січні міністр енергетики України Герман Галущенко на зустрічі з віце-президентом Єврокомісії Франсом Тімермансом. Дещо раніше експерт Міненерго з ВДЕ Владислав Максаков озвучував скромнішу мету: подвоїти до 2030 р. виробництво електричної енергії з відновлюваних джерел, довівши її частку в енергобалансі до 25%. А для цього необхідне додаткове відкриття потужностей СЕС та ВЕС у межах 9-10 ГВт, що вимагатиме до 10 млрд USD інвестицій.
Станом на кінець 2021 року встановлена потужність станцій на відновлюваних джерелах (ВІЕ) становила 9,7 ГВт, з яких 78,6% припадало на сонячні, 17,3% – на вітрові та лише 4,1% – на решту. Однак незважаючи на те, що за встановленими потужностями СЕС майже в 5 разів переважають ВЕС, різниця у виробництві електроенергії між ними зовсім не така вражаюча. У 2021 р., наприклад, сонячні згенерували лише вдвічі більше кВт/год, ніж вітрові – 7670 млн. проти 3866 млн. Пояснюється це тим, що в сегменті СЕС працює багато дрібних, так званих «домашніх» станцій. У вітровій генерації домінують великі промислові об'єкти. Так, на початок широкомасштабної війни в Україні налічувалося 34 вітроелектростанції на 699 вітрових турбін сумарно. Середня поодинока потужність турбіни становить 3,5 МВт.
У той же час, якщо сонячні станції більш менш рівномірно розподілені по всій території країни, то вітрові досі мали чітко виражене географічне зрушення на південний схід – Донбас, Херсонська, Миколаївська, Дніпропетровська, Запорізька, Одеська області. Понад 50% усіх робочих потужностей ВЕС зосереджено цих регіонах. Отже, майже всі ці об'єкти знаходяться або певний період часу перебували в зоні бойових дій, а значна частина їх досі перебуває на окупованій території. Наприклад, Сиваська, Приморська, Ботієвська, Орловська ВЕС, вітропарки “Новоазовський”, “Краснодонський”, “Лутугинський” та інші.
Офіційний баланс виробництва та споживання електроенергії за 2022 рік Міненерго все ще не оприлюднило. Але за статистикою ДП «Оператор ринку», річний продаж електрики, згенерованого СЕС, впав майже вдвічі – до 1,6 млрд кВт/год, а згенерованого вітром – більш ніж удвічі, до 839 млн кВт/год. Хоча щодо частинок від загальних продаж їх позиції залишилися майже незмінними. Зокрема частка сонячної енергії зросла з 7,4% до 8%, а вітровий знизилася з 5% до 4%. Якщо ж аналізувати статистику середньодобової генерації у 2022 р., можна підрахувати, що потужність ВІЕ-станцій упала приблизно на 30%. І причина спаду багато в чому у вітрових станціях. Ті, хто опинилися на окупованих землях, практично припинили свою роботу. Але й дислоковані в прифронтових регіонах теж не завжди можуть давати енергію через пошкоджені трансформатори та лінії електропередач або іншого обладнання, через небезпеку для життя персоналу або ускладнений доступ на об'єкти. Поки що відомо про 5 знищених вітрових турбін на Мирненській, Сиваській та Новотроїцькій станціях у Херсонській області. Але таких може бути й більше, оскільки повної інформації про те, що відбувається на окупованих територіях, немає.
Інвестиційний магніт та «зелений тариф»
За оцінками Української вітроенергетичної асоціації, у зоні активних бойових дій перебувають активи ВДЕ вартістю понад 5,6 млрд. USD, а в сусідніх регіонах — ще на 3,6 млрд. USD. Найбільшими власниками об'єктів «зеленої енергетики» України стали й основні бенефіціари цих втрат. Зокрема, дві найбільші ВЕС країни – Ботієвська та Приморська, що знаходяться на тимчасово непідконтрольній території Запорізької області, належать холдингу ДТЕК Ріната Ахметова. У цій же області змушені були частково припинити генерацію низки сонячних станцій, які перебувають у руках сім'ї Ростислава Шурми, заступника керівника офісу президента. Наприклад, найбільша в Україні СЕС у Токмаку спочатку потрапила під обстріл «Градів», а згодом щодо модулів ще й переїхав танк. Один із найбагатших депутатів Верховної Ради Максим Єфімов частину своїх ВІЕ-активів втратив ще 2014 року, оскільки його ВЕС на той час працювали в Луганській області та Криму. 2022 року під обстрілами чи окупацією опинилися ще кілька його вітрових проектів на Донеччині та Півдні України. Більшість із них він розвивав у партнерстві з Оленою Гайдук, дружиною одного із засновників корпорації «Індустріальний союз Донбасу» або Едуардом Мкртчаном, сином іншого засновника ІСД. На Миколаївщині, в зоні тривалих бойових дій, опинилися ВЕС шведського бізнесмена Карла Стурена. Його компанія «Віндкрафт-Україна» є другою в державі після ДПЕК за обсягами вітрової генерації. І це ми привели історії лише найвидатніших гравців галузі.
Однак у процесі повоєнного відновлення саме об'єкти відновлюваної енергетики можуть опинитися в авангарді. По-перше, тренд глобальної декарбонізації стане вагомим аргументом, щоб залучати донорські кошти. По-друге, останніми роками перед повномасштабною війною приплив інвестицій у цей сегмент ПЕК був вищим, ніж у енергетиці, що з викопними джерелами. За період 2011-2021 років лише прямі іноземні інвестиції у сектор ВДЕ (без урахування коштів українських вкладників) перевищили 12 млрд. USD. Частка іноземних інвесторів у встановленій потужності таких електростанцій до кінця 2021 р. сягала понад 35%. Причому серед тих, хто фінансував будівництво вітрових та сонячних електростанцій в Україні, були як приватні бізнеси, так і авторитетні міжнародні інституції, такі як Європейський банк реконструкції та розвитку, Чорноморський банк торгівлі та розвитку, Американська міжнародна фінансова корпорація розвитку тощо.
Згідно з прогнозами Української вітроенергетичної асоціації, 2022 року в Україні мало бути введено в експлуатацію ще 800 МВт нових вітроенергетичних потужностей (тобто вдвічі більше, ніж за попередній рік). Всі ці проекти вже були на низькому старті, оскільки компанії отримали дозволи на приєднання до енергомережі і уклали договори купівлі-продажу електроенергії за «зеленим» тарифом. Зрозуміло, війна перевела їх у статус відкладених, але не похованих. Наприклад, у сегменті сонячної енергії позитивний сигнал надійшов із Львівської області, де компанія «Енергоінвест» на початку 2023 р. ввела в експлуатацію нову СЕС потужністю 1 мВт і планує відкрити ще дві такі самі. Є сенс уточнити, що ця компанія належить батькові нинішнього голови Львівської ОДА Максима Козицького. Але сам прецедент відкриття нових об'єктів відновлюваної енергетики навіть за умов воєнного стану обнадіює.
Насторожує можливість скасування «зеленого тарифу» на ВІЕ-електроенергію, про що дедалі частіше говорять в урядових та парламентських колах. Колізія в тому, що ще в 2020 році уряд підписав меморандум про взаєморозуміння з інвесторами у ВДЕ, в якому гарантувало незмінність збереження «зеленого» тарифу до 31 грудня 2029 р. З іншого боку, 31 грудня 2022 р. минув термін, коли нова станція могла отримати «зелений тариф», згідно із Законом України «Про альтернативні джерела енергії». Таким чином, складається ситуація, що будувати нові ВЕС та СЕС стає не так привабливо, оскільки вони будуть менш конкурентними порівняно зі старими станціями, що працюють за вигіднішим «зеленим тарифом».
Водночас і власники старих СЕС та ВЕС перебувають у невизначеній ситуації, коли є ризик, що змінять умови роботи на ринку, про які було домовлено раніше. Навряд чи створення ще й такої зайвої турбулентності на енергоринку є доцільним в умовах гострого дефіциту генераційних потужностей. Саме тому оператори ВІЕ-сегменту вважають найбільш оптимальним кроком пролонгувати довоєнний статус-кво до завершення війни, а вже після цього розпочинати дискусію щодо майбутнього «зеленого тарифу».
Ярослав Ярош
