Українські амазонки: як жінки змінили армію, чому кидають мирне життя та навіщо їдуть на фронт

Жінок в армії з кожним роком стає дедалі більше. Кожна 8 в українській армії – жінка.

В українській армії 12,5% особового складу становлять жінки – майже 31 тисяча осіб. Тобто, кожна 8-ма в українському військовому строю. І дівчат у погонах дедалі більше. Порівняно з 2008 роком їх побільшало у 15 разів. Вони вже зрештою можуть обіймати бойові посади та керувати. На фронті кажуть, що немає різниці, жінка чи чоловік. Головне – щоб професіонал своєї справи. Але для професіоналів-жінок досі немає зручних бронежилетів. Навіть форму вони носять як із чоловічого плеча – пошиту за лекалами саме для чоловіків.

Жінок в армії з кожним роком дедалі більше. Для порівняння – 2016 року було 15 тисяч військовослужбовців.

Одна журналістка. Друга студентка. Одна одружена. Інша зустріне і втратить кохання на війні. Вони дуже різні. Щоправда, їхній шлях на війні дуже схожий. Спершу Майдан. Наступна зупинка – війна. Обидва почали з добробатів.

“Якщо дівчина йшла воювати на фронт, вона обирала добробат, а не ЗСУ. Тому що вона розуміла, що армія її посадить на папірці”, – каже військова Олена Білозерська.

Насправді, з гвинтівками та автоматами, у 14-тонних БТР нещодавно в армії воювали куховарки, діловоди та головні по лазні. За законом інакше не виходило. Лише кілька років тому жінки не мали права обіймати інші посади. І лише з 2016 року цей список почав розширюватись. Цього року кожен восьмий військовослужбовець – це вона.

Олена Білозерська була три роки снайпером у добробатах. Потім ще два роки у морській піхоті Збройних сил. Командиром взводу артилерії. Каже, жінкам постійно доводиться вигризати те саме рівність, яке вже навіть прописано в законах.

“Нерівність залишається у головах деяких чоловіків. Як у командирів, так і не у командирів. Вони вважають, бабам в армії не місце”, – каже вона.

Але фронт швидко ламає старі уявлення та поділ на чоловіків та жінок.

“Якщо тебе в цьому конкретному колективі люблять і поважають, то дуже швидко звикають і сприймають, як свого хлопця. Ти їх… побратимо. Навіть побратимо більше, ніж сестра”, – пояснює Олена.

І особливих потреб дівчат-воїнів практично немає.

“Це колись до війни я думала, а як на фронті жінки з чоловіками, а як сходити в туалет, де помитися? На фронті це зникає. Усі дорослі люди. Кажеш, коли треба, хлопці, відверніться.

І в штабах нарешті заговорили, що умови таки потрібні.

«Фокус для жінок – створення умов.

Адже жінок в армії з кожним роком дедалі більше. І не відсутність гарячої води турбує найбільше дівчат.

“У законодавчому полі не залишилося дискримінаційних норм. Більше опору проти жінок у Збройних силах, за моїми спостереженнями, у тих частинах, які не бойові”, – розповіла Вікторія Арнаутова.

12,5 відсотка особового складу ЗСУ – жінки: кожна 8-ма в українському військовому строю. Дівчат у погонах стає дедалі більше. Вони врешті-решт можуть обіймати бойові посади та керувати. То які вони – ці українські амазонки, як змінили армію та чому кидають мирне життя – дізнавалася ТСН.

Вікторія Дворецька – живий приклад ґендерної реформи у Збройних силах. Вона перша жінка в Україні, яка здобула право навчатися на бойовій спеціальності – командира мотострілецького взводу. Досі це було табу. Тепер серед новоспечених лейтенантів із посмішкою до вух крокує і вона.

“Я стала на той час (2016 рік — ред.) першою жінкою, яка здобула військово-облікову спеціальність. Я пішла на контракт. Мене призначили на цю бойову посаду, яка раніше не була дозволена. Коли я приймала, було близько 70 чоловіків і я одна”, — каже Вікторія Дворецька.

Читайте також:

“Ті, хто щодня дарує нам вільне життя”: Зеленський привітав військових із Днем Збройних сил України

Хоча на початку війни дівчину мобілізували діловодом. А потім підвищили до начальника польової лазні.

Вікторія отримала дві контузії, поранення. А згодом загинули десятки її товаришів. Майже рік Вікторія готувала їх в останню путь у морзі. І найскладніше сказати рідним, що його більше немає. 7 років війни – це вже робота.

«На фронті мені не вистачало 24 години на добу. Бракувало командирів взводів, не вистачало техніки.

Яке життя після фронту?

У планах Олена Білозерська згодом повернутися на війну військовим кореспондентом. А поки що жінка демобілізувалася.

Коли я йшла на фронт, мені було 34 роки. Ми ще тоді з чоловіком хотіли та планували дитину, але розпочався Майдан, потім війна. Нині мені 41 рік.

Читайте також:

Під Маріуполем в українській армії служить 23-річна Христина і вже командує відділенням

Вікторія Дворецька перевелася до Києва. Служить у центрі морально-психологічного забезпечення ЗСУ. У телефоні – близько сотні запитів від різних частин та підрозділів.

“Війна нікому здоров’я не додає. Рік та 9 місяців я жила під землею весь час у землянках. Лікар запитує: “Як довго у вас болить голова?”. Кажу – сьомий рік”, – каже вона.

І поки біля деяких командирів досі живуть дрімучі стереотипи, ці жінки вже зламали систему. Вони справжні воїни, яким підкоряються міцні та хоробрі чоловіки. І не за вродливі очі – українські амазонки довели своє право на полі бою.

За матеріалами: ТСН