Україна планує від’єднатися від електромережі Росії та Білорусії
Чому Україна змушена імпортувати електроенергію з Росії та Білорусії та які це обсяги
Йдеться про перспективу від’єднання української енергосистеми від російської та білоруської мереж та інтеграції до європейської «сітки». Про плани провести резекцію вже буквально наступного року заявив міністр енергетики Герман Галущенко за підсумками переговорів з європейськими колегами в Брюсселі минулого тижня.
«Наразі вирішуються технічні питання. Є абсолютна підтримка України в тому, що ми плануємо синхронізуватися з європейськими енергомережами та, нарешті, відрізатись від енергомереж Російської Федерації та Білорусі. У плані ми маємо 2023 рік, – сказав чиновник. – Нині ми на фінальному етапі. Цього року ми плануємо пройти так званий ізольований режим двічі. Це має бути зима та літо. Після цього ми вже наближаємося до питання, що ми готові, що ми показали стабільність енергосистеми та готовність до об’єднання з європейськими енергомережами».
За словами міністра, Україна вже вклала понад 600 мільйонів євро у модернізацію електромереж, щоб вона була придатна до синхронного функціонування з Європою. Причому Галущенко навіть висловлює стриманий оптимізм з приводу того, що приєднання до європейської ENTSO-E може статися навіть раніше — мовляв, готуємось на 2023 рік, але є й інші амбітні думки.
Події останніх років показали, що такий імпорт необхідний певні пікові періоди споживання, адже власна генерація в такі моменти не може задовольнити всіх споживачів. Зараз після відмови РФ від постачання електроенергії в Україну рятує імпорт із Білорусі, яка хоч і зі скрипом, але дає певний обсяг електроенергії. Частину кіловат Україна також отримує зі Словаччини.
Структура експорту-імпоруту е/е за підсумками минулого року така. Загальний імпорт за даними НЕК «Укренерго» становив 1,69 млрд кВт-год. Це 1,1% від загального енергоспоживання. Найбільшим постачальником була Білорусія, звідки надійшло 1,18 млрд. кВт-год, або 69,5% всього імпорту. Другий за масштабом імпортер – Словаччина із 308 млн кВт-год (18,2%). Короткий період Україна також отримувала енергію з Росії — близько 100 млн кВт-год, що становило близько 6% загального імпорту.
Майже третину всього імпорту Україна засвоїла у лютому 2021 року.
Частина енергії, що виробляється Україна при цьому експортує. І флагманом експорту тут є так званий «Острів Бурштинської ТЕС», що складається з Бурштинської ТЕС, Калуської ТЕЦ та Теребля-Рікської ГЕС. Острів знаходиться в межах Івано-Франківської, Львівської та Закарпатської областей та входить до складу енергетичної імперії Ріната Ахметова. Завдяки тому, що цей «острів» від’єднаний від спільної української системи, але інтегрований до європейської ENTSO-E, він може надлишки енергії продавати до Європи. Чим активно і користується його власник. Так, минулого року з Бурштинського острова пішло 3,49 млрд кВт-год до Словаччини, Румунії та Угорщини.
З «материкової» енергосистеми, з’єднаної з РФ та Білоруссю, експорт здійснювався лише до Молдови.
Чи реально підключитися до Європи
Бажання України відрізатися від «братських» країн обумовлене цілком раціональним бажанням забрати у росіян електричний важіль, який використовується країною-агресором для шантажу та викручування рук. Але не лише протидія Росії є причиною того, що від’єднання від радянської мережі та приєднання до європейської досі не відбулося. Перешкодою є технічна невідповідність наших потужностей. Це потребує великих вкладень у адаптацію системи. Частково ці заходи вже здійснено, але великий обсяг роботи та витрат ще належить реалізувати
Також вимогою європейського енергетичного кола є здатність української системи працювати у повній автономності в пікові моменти. Тобто такий стрес-тест, коли енергосистема має продемонструвати, що здатна виробляти та доставляти енергію всім споживачам упродовж тривалого часу — не вдаючись до залучення імпорту та не застосовуючи таких заходів мінімізації, як віялові відключення чи інші способи обмеження споживання. І тут є багато скептиків, які вказують на критичні точки української системи. Зокрема, і на ситуацію з постачанням вугілля, де ми частково залежні від імпорту. Нинішня зима показала, що раптове перекриття поставок антрациту для теплогенерації (а вона, нагадаємо, продукує понад третину української електрики, а також виконує головну роль у маневруванні потужностями в пікові моменти), створює дефіцит ТЕС та ТЕЦ і змушує частково зупинятись.
Саме тому ми маємо ту кількість відключень електрики, які переживають українські міста цієї зими. І хоча влада уникає називати їх «віяловими», вони справді спрямовані саме на те, щоб у пікові періоди вирівнювати генерацію та споживання. Українська система функціонує в режимі аврального пошуку вугілля, яке намагаються видобувати великими темпами на українських шахтах за ввезення з Америки, Африки та ще будь-якого. Тому сумнів, що, наприклад, у січні-лютому Україні вдасться вдало пройти тестовий «ізольований режим», який може тривати до 5 днів, цілком обґрунтовано. Особливо якщо він припаде на період морозів, які, природно, викликають зростання споживання.
Втім, міністр Галущенко наполягає, що це цілком реально і вугілля вистачить. Відповідаючи на уточнююче питання журналістів, він підкреслив, що в Україні достатньо вугілля для перевірки такими «ізольованими режимами», які, як правило, тривають до 5 днів.
Ми рахували із запасом. Максимальні запаси, необхідні на складах цього періоду — це близько мільйона тонн вугілля. На сьогоднішній день ми маємо на складах близько 800 тисяч (тонн) і ще 220 — у порту, вже вивантаженого вугілля в Україні. Тобто з вугіллям усе буде гаразд. Більше того, буде запас міцності на квітень та травень. Ми бачимо, наскільки ритмічно відбувається постачання, ми контролюємо обсяги та контракти», — заявив міністр енергетики.
Додатковим обтяженням може бути і той факт, що протягом цьогорічного опалювального сезону зафіксовано очевидну тенденцію до збільшення споживання електрики замість газу. Якщо порівнювати з минулим опалювальним сезоном, споживання зросло десь на 6%. А це висуває перед енергосистемою ще більше вимог щодо стабільності.
Нова економіко-енергетична реальність
Оптимізм енергочиновників щодо вдалого від’єднання об’єднаної системи експерти не поділяють ще через економічні та соціальні чинники. Адже входження до європейської мережі матиме дуже відчутні наслідки.
Експерт Українського інституту майбутнього Андріан Прокоп, коментуючи для Depo.ua перспективу енергетичного з’єднання з Європою, вважає, що у разі приєднання українським виробникам електроенергії доведеться працювати в іншій моделі ціноутворення та конкуренції та залежати від європейських коливань цін на е/е. «У період пандемії, наприклад, ціни там були нижчими, ніж в Україні. Зараз, у період цінових шоків, вони вищі. Україні це дасть зниження залежності від Росії, яка, звичайно, не хоче, щоб ми від’єднувалися, щоб не упускати можливості політичного тиску», — зазначає експерт.
Також об’єднання з євросистемою призведе до того, що буде змінена структура ринку. Адже зараз він закріплений за кількома гравцями: насамперед «Енергоатомом» та структурами ДПЕК. А у випадку, коли ми виходимо на європейський ринок, частка наших компаній стає дуже малою у загальному балансі. І ми відкриваємось для сусідніх країн.
«Також у цьому контексті слід розуміти особливості ринку цих країн. Якщо ми говоримо про Польщу — там 80% генерації вугільне. Звичайно, у неї непогані показники, оскільки це нові та ефективні блоки. І собівартість виробництва електроенергії там може бути нижчою, ніж в Україні. Але найнижчою за собівартістю з навколишніх країн є електроенергія у Словаччині. Це означає, що ми не станемо лідером з експорту і будь-яким потужним гравцем на європейському ринку. Але й не станемо імпортозалежними. У нас будуть перетікання: в якийсь час ми імпортуватимемо, в якийсь експортуватимемо», — зазначає Андріан Прокоп.
Зрештою, істотним чинником стане необхідність ринкового ціноутворення. Адже для європейських країн неприйнятною є така практика, коли ціна для населення занижена через державне регулювання. А для України купівля владою лояльності електорату через встановлення пільгових цін є традиційною «фішкою». І відмовитися від неї означає приректи себе на рейтингові втрати. Можливо, тут допомогла б зміна парадигми дотування пільгових груп споживачів шляхом відмови від різного роду PSO та інших механізмів диференціації тарифів та перехід до прямих субсидій окремим категоріям споживачів. Але це може бути досить болючим процесом і для бюджету, і для більшості українців, які не потраплять до кола рецепентів держдопомоги.
Отже, у процесі відрізання радянської електропуповини є кілька очевидних перешкод: протидія Росії, технічний аспект, можливі економічні втрати для виробників та страх чергової соціальної напруги. Від того, як впорається влада з цими викликами, і залежатиме, чи буде реалізовано оптимізм міністра Галущенка щодо 2023 року.
