Україна має знайти свій темп декарбонізації
У серпні 2021 року у Європейській металургії відбулася знакова подія. Шведська компанія SSAB вперше у світі виробила сталь без використання копалини. Як відновник був використаний водень, а замість традиційної доменної печі була використана електродугова піч, а сировиною виступив металобрухт. Таким чином, шведи довели, що виробництво так званої зеленої сталі без викидів СО2 можливе. Питання лише у ціні. Усі параметри виробничого експерименту поки що містяться в таємниці, проте, згідно з експертними оцінками, «зелена» сталь мінімум на 60% дорожча за традиційну.
SSAB заявила, що з 2026 року планує розпочати промислове виробництво «зеленої» сталі, а з 2045 року компанія повністю виключить викопне паливо з виробництва. Євросоюз раніше озвучив плани перейти на промислове виробництво “зеленої” сталі із 2030 року. Проте зробити це буде непросто. По-перше, досі не зрозуміло, коли і в яких обсягах розпочнеться виробництво «зеленого» водню, тобто водню, виробленого з використанням «зеленої» електроенергії. Також невирішеним залишається питання з інфраструктурою його доставки та зберігання.
По-друге, у світі зростає попит на металобрухт, країни-виробники металу закривають свої ринки обмеженнями. Тому неясно, де ЄС планує взяти потрібну кількість брухту. По-третє, у Євросоюзі зберігається велика кількість доменних печей, їхня заміна на електродугові печі потребує колосальних витрат, які необхідно включити до європейської стратегії декарбонізації. По-четверте, перехід на електродугові печі вимагає набагато більших витрат е/е, причому виробляти її потрібно з чистих джерел, щоб відповідати критеріям декарбонізації.
Сама по собі зелена е/е залишається дуже дорогою, а природні сюрпризи, такі як, наприклад, довга відсутність вітру можуть зробити її ціну непідйомною для металургійних заводів. Виходом для ЄС могла б стати атомна енергетика, яка виробляє найчистішу е/е після “зеленої” електроенергетики. Але європейська влада давно взяла курс на скорочення кількості атомних станцій. Усі ці фактори показують, що планам Євросоюзу щодо запуску виробництва “зеленої” стали з 2030 року, швидше за все, не судилося здійснитися.
Як, втім, і плани тимчасово перейти на виробництво стали методом прямого відновлення. Справа в тому, що дана технологія доступна тільки країнам, які мають великі запаси природного газу та залізняку з високим вмістом заліза. Йдеться про такі країни, як Іран (30 млн т стали з DRI) та Індія (34 млн т). Цими ресурсами також багаті Росія, Катар, Саудівська Аравія та ОАЕ. Очевидно, що ЄС не зможе виграти у них гонку із виробництва сталі з DRI. Особливо у світлі нинішньої газової кризи та її наслідків для економіки єврозони. Як видно, такий флагман світової декарбонізації, як Євросоюз, опинився в «полоні» реалій світу, що стрімко змінюється.
Що це каже Україні? Про те, що ми не повинні намагатися “наздогнати і перегнати” розвинуті країни, а рухатися у своєму темпі. Ставити перед собою здійснені “зелені” цілі та намагатися їх виконувати, впроваджуючи екотехнології та модернізуючи виробництво. Але подібне можливо лише у разі надійного партнерства між бізнесом і владою країни.
Дмитро Шпенов, народний депутат України
