Тренер мріє готувати із юних футболістів професіоналів
Один із найуспішніших на Буковині дитячих футбольних тренерів Михайло Кузьмін уже багато років намагається переконати столичних спортивних функціонерів у необхідності усунення дисбалансу між професійним футболом та аматорськими методами підготовки майбутніх професійних футболістів. Поки що безрезультатно. Але руки не опускає. Михайло Микитович переконаний, що у спортивних школах футболістів мають готувати за 10-річним циклом, який забезпечують п'ять тренерів, чиї функції та обов'язки мають бути передбачені у відповідних контрактах. Основним критерієм роботи є підготовлені гравці команд майстрів. Успішні спортшколи процвітатимуть, а ті, чиї успіхи обмежуються перемогами у локальних дитячих змаганнях, або зникнуть, або стануть платними оздоровчими секціями. На думку Кузьміна, у його новій програмі з футболу мають бути зацікавлені й Федерація футболу України та Професійна футбольна ліга.
– ФФУ з 2001 року ознайомлена із моєю системою, – розповідає Михайло Микитович. – На двох науково-практичних конференціях, на робочій групі з підготовки нової програми для ДЮСШ з футболу, я виступив і попередив, що якщо не зміниться суть оплати праці, а лише методика, толку не буде. Багато було казусних моментів. Мені пообіцяли, що мої зауваження будуть враховані, але… У 2003 році вийшло те, що я і припускав, тобто трохи підкоригований методичний посібник, який нічим не відрізнявся від радянської програми 1986 року та від української 1995-го. Лише у перекладі.
– Особисто мені ці реформи вже не потрібні – я на порозі восьмого десятка і не можу отримати якихось тренерських дивідендів від впровадження нової системи, – наголошує Михайло Микитович. – Інша річ, що поки я ще на ходу, можу надати практичну та дорадчу допомогу на етапі переходу від нинішньої до нової системи підготовки футболістів, адже я її бачу та знаю, як реалізувати
Його ідеї можна було б реалізувати на правах експерименту і, наприклад, в одній Чернівецькій області, якби всі спортивні школи були підпорядковані одній вертикалі та система оплати праці була б більш гнучкою. А оскільки до цього ще не дійшло, треба чекати на офіційне схвалення від столиці.
До цієї теми ми повернулися невипадково, а з підтекстом. Адже саме цими днями успішний дитячий тренер Михайло Кузьмін відзначає своє 70-річчя. Можливо, цим матеріалом ми зурочимо успіх і його революційним футбольним пропозиціям!
Довідка
· уродженець Одеси.
· Грав за луцьку Волинь, але кар'єру гравця закінчив рано через травму.
· У 1970-х роках переїхав до Чернівців.
· У 1973 -1985 – працював тренером у ДЮСШ “Буковина”, пізніше – у ДЮСШ №2.
· З 1992 року і до недавнього часу був директором стадіону “Юність” (більше відомого, як “Гарт”).
· Найкращі учні: Віктор Мглинець (“Буковина”, “Чорноморець” та інші команди), Валерій Сарафінчан, Сергій Темеровський (“Буковина”), Петро Бойчук (“Буковина”, “Балтика” (Калінінград), Сергій Луцяк (“Буковина”) ), команди Молдови), Андрій Дубковецький (“Поділля”).
Віктор Мглинець (головний тренер “Буковини”):
– Михайло Микитович ставився з любов'ю до всіх своїх учнів. Особисто я відчував, що він симпатизує мені, що вірить у мене! Водночас часто діставав від нього горіхи. Коли він судив, а я грав (наприклад, за училище на призи клубу Шкіряний м'яч), щонайменше тричі показував мені червону картку. Я сперечався, чимось був незадоволений, а наставник одразу виганяв із поля. Напевно, боявся, щоб я не захворів на зіркову хворобу (сміється – авт.). Тепер я усвідомлюю важливість цих виховних моментів. Звичайно, його величезна заслуга в тому, що я виріс добрим футболістом. Класний футболіст – той, хто має гарну школу. Михайло Микитович закладав дуже гарну базу. Він навчав таких речей, які тепер не всі тренери знають. Як головний тренер особливо відчуваю, як не вистачає цієї бази багатьом потенційно непоганим гравцям. Гадаю, нашим дитячим тренерам варто було б послухати Кузьміна та запозичити його досвід. Для мене він був не лише тренером, а й другим татом. Навіть коли захотів одружитися у 20 років, пішов запитати поради у нього. Благословив як батько. Його дружина Людмила Сергіївна та моя Світлана досі часто спілкуються. А Михайло Микитович став не лише моїм тренером, а й моїм куратором у житті старшим другом. І те, що він вірить у мене як тренера, також мені дуже допомагає.
Валерій Сарафінчан (депутат міськради):
– Михайло Микитович, безумовно, один із найкращих тренерів нашої області. Для мене він був більшим, ніж тренер. Я вважаю його за свого футбольного батька. Чи не діставалося від нього? Звичайно, діставалося, як і всім (сміється – авт.). Чим більше він вірив у перспективи учня, тим суворіше до нього ставився. І це давало свої плоди. У моїй долі Михайло Микитович відіграв величезну роль. Завдяки йому я відбувся як футболіст і як людина. Тому бажаю йому лише найкращого на довгі літа!
Григорій ПАСАТ
