Точка зору: «Стіна» на Донбасі вже стоїть, і вона не цегляна – Станіслав Асєєв

Світ змінився. Тої структури, яку Петро Порошенко колись збудував навколо України, антиросійської західної коаліції, вже не існує. І справа тут не лише в Україні, а насамперед у тому, як швидко змінюється світ цінностей.

«Проти її будівництва може бути тільки той, хто не усвідомлює, що стіна вже стоїть. Тільки ця стіна не з цегли».

Світ змінився. Тої структури, яку Петро Порошенко колись збудував навколо України, антиросійської західної коаліції, вже не існує. І справа тут не лише в Україні, а насамперед у тому, як швидко змінюється світ цінностей.

Отруєння Скрипаля, кібератаки на США та Німеччину, вбивство Зелімхана Хонгашвілі, вибухи складів у Чехії, отруєння та арешт Навального, а найближчим часом вирок Boeing – усе це не заважає будівництву Nord Stream 2. Це не заважає Меркель говорити про необхідність будувати відносини з Росією, «Як би важко це не було для Європи». Це не заважає Макрону з нею погоджуватися. Це не заважає Франції та Німеччині запропонувати провести спільний саміт з Росією. І все це не заважає кандидатам на посаду канцлера Німеччини стверджувати, що вони не бачать найближчим часом вступу України ні до ЄС, ні до НАТО.

Особливої ​​втіхи від зустрічі Байдена з Путіним теж немає, оскільки після неї стало абсолютно зрозуміло: головний супротивник США – Китай, а не Росія, і стримування Китаю (навіть у можливій співпраці з Росією) буде стратегічною метою Сполучених Штатів у найближчі роки.

Згадка про фізичне відокремлення від окупованої території вже викликала обурення деяких політиків та лідерів громадської думки.

Таким чином тема Донбасу на Заході остаточно витіснена на периферію, і треба чітко розуміти: найближчими роками (вірніше, десятиліттями) Росія не поверне жодного метра нашої землі.

За цих умов цілком логічно постає питання про заморожування цього конфлікту, перетворення його на чергове Придністров’я, яке президент Зеленський необачно назвав «стіною». Дзвонив йому радше з розпачу, бо в Мінську вже давно тупик. Хоча не існує плану «стіни», «плану Б» чи «плану С», одна лише згадка про фізичне відділення від окупованої території вже викликала обурення серед деяких політиків та лідерів громадської думки.

Але правда полягає в тому, що проти будівництва стіни можуть бути лише ті, хто не усвідомлює, що вона вже є. Тільки ця стіна не з цегли, а з мінних полів, закритих блокпостів, рубльової зони, «Історії ЛНР» з найдавніших часів, російських телеканалів, півмільйона місцевих жителів з російськими паспортами – і нового покоління тих, хто цього року піде в перший «республіканський» клас, навіть не знаючи, що таке Україна. Усі ці «цеглинки» відокремлюють окуповану територію від «материка» набагато сильніше, ніж фізична стіна, яку було б набагато легше зруйнувати.

Тому справжня стіна в моральному сенсі нічого не змінить – це точно не буде «посяганням на територіальну цілісність», тому що ніхто навіть не говорить про те, щоб щось віддавати Росії. З такою ж легкістю ми можемо списати це на будівництво інженерних споруд на адмінкордоні з Кримом чи бетонних укріплень лінії оборони на Донбасі.

З іншого боку, без чіткої відповіді – коли все закінчилось – кожна смерть на фронті виглядає певним абсурдом: чому людина гине від куль снайпера? Коли немає прямої загрози вторгнення і просування військ противника. І скільки років ще будуть такі смерті в Україні?

Таким чином, значення фізичної стіни може бути лише військовим і охоронним. Дійсно, якщо не видно ворога, важко стріляти. З іншого боку, постріл у стіну дозволив би чітко визначити, хто порушує перемир’я. Побудувавши стіну (точніше, металеву огорожу) за прикладом Ізраїлю та палестинських територій, проблему ворожих диверсійних груп було б частково вирішено.

Але тут відразу виникає просте питання: а де повинна стояти ця стіна? Очевидно, між позиціями ЗСУ та бойовиками. Але хто в такому випадку гарантуватиме безпеку його будівництва там, де довкола, а часом і за 400 метрів від позиції противника, мінні поля?

Відповідь очевидна: ніхто. Зведення справді якісних фортифікаційних споруд за прикладом Ізраїлю, де залізобетонна стіна сягає 8 метрів, а металеві перешкоди розділені смугою піску, в нинішніх реаліях Донбасу просто неможливе. І Росія, яка щойно отримала дипломатичний м’яч на свій двір, ніколи на це не погодиться.

Станіслав Асєєв – письменник, журналіст і блогер, колишній полонений російських гібридних сил

За матеріалами: Радіо Свобода