Що принесе Україні саміт Байден-Путін?
16 червня в Женеві відбудеться міжнародний саміт президентів США і Росії. Багато хто покладає на нього великі надії як на подію, здатну розрядити напружені міжнародні відносини. Які результати ця подія принесе Україні?
Не буде сюрпризу: що принесе Україні саміт Байден-Путін?
16 червня в Женеві відбудеться міжнародний саміт президентів США і Росії. Багато хто покладає на нього великі надії як на подію, здатну розрядити напружені міжнародні відносини. Які результати ця подія принесе Україні?
Ймовірні результати зустрічі та їхній вплив на Україну як незалежну державу обговорюють у статті на сайті BBCі, переклад якого надає Телеграф.
Україна має посісти перше місце в порядку денному довгоочікуваного саміту президента США Джо Байдена з його російським колегою Володимиром Путіним у Швейцарії 16 червня. Однак немає жодних підстав очікувати будь-якого прориву в припиненні семирічної агресивної кампанії Кремля проти України. Натомість зустріч, ймовірно, наголошуватиме на необхідності для українських політиків зміцнювати обороноздатність країни та міжнародний авторитет Києва.
Представники адміністрації Байдена заявили, що метою саміту є встановлення «передбачуваних, стабільних відносин з Росією». Про повернення Америки на світову арену говорив і сам президент США. «Настав час нагадати всім, хто ми є», — сказав він 30 травня.
Це перша зустріч новообраного президента США та російського лідера. Перед цим Байден відвідає саміт G7 в Англії та зустрінеться з лідерами НАТО в Брюсселі. Це має дати йому змогу говорити від імені колективного Заходу, коли він сяде з Володимиром Путіним у Женеві.
Останні геополітичні події у зв’язку з підготовкою до американсько-російського саміту не дають підстав очікувати від нього занадто багато. Байдена критикували за низку сприйнятих поступок Путіну, які, здається, суперечать його жорстким розмовам про відновлення глобального лідерства Америки після президентства Трампа.
Найгучнішим жестом стало нещодавнє рішення США послабити санкції щодо російського газопроводу “Північний потік-2”. Цей крок застав багатьох зненацька і, здавалося, підриває давню опозицію Америки щодо проекту енергетичної інфраструктури, який широко визнаний одним із стратегічних пріоритетів Кремля.
Іншим кроком, який привітали в Москві, було рішення не запрошувати Україну на майбутній саміт НАТО в Бельгії 14 червня. Хоча це не зовсім залежало від адміністрації Байдена, рішення обмежити присутність членів альянсу сприйняли в Києві та інших містах як спробу не провокувати Кремль.
Варто також повторити, що багато хто в Москві сприйняв новину про майбутній саміт Байдена і Путіна як перемогу. Кремлівські ЗМІ з ентузіазмом зобразили цю зустріч як визнання статусу супердержави Росії та доказ особистої важливості Путіна як провідного світового державного діяча в той час, коли Москва особливо чутлива до розмов про зниження впливу та зростання міжнародної ізоляції.
Деякі сумніваються, чи можна буде дати Путіну такий легкий пропагандистський успіх на такому ранньому етапі президентства Байдена. Значна частина цієї критики зосереджена на тому, як Путін привернув увагу Байдена, а саме шляхом скупчення військ на українському кордоні та відкритого бряцання зброєю протягом більшої частини квітня 2021 року. Нагороджуючи Путіна зустріччю на високому рівні, якої він бажає, Байден ризикує спровокувати його на подальші агресивні дії.
Хоча адміністрація Байдена сигналізувала про свою готовність до діалогу, Росія, схоже, має намір продовжувати конфронтацію. Останніми днями Путін публічно підтримав білоруського диктатора Олександра Лукашенка у зв’язку з інцидентом «повітряного піратства» 23 травня, коли білоруська влада змусила пасажирський літак ЄС приземлитися в Мінську, щоб викрасти журналіста-дисидента на борту.
На тлі міжнародного обурення цим інцидентом Путін привітав Лукашенка в Сочі та звернув на нього увагу, демонструючи організовану солідарність і незалежність. Минулого тижня Кремль також посилив напруженість, відмовивши кільком провідним авіакомпаніям ЄС увійти в російський повітряний простір, очевидно, у відповідь на обмеження авіасполучення, накладені владою ЄС на Білорусь. Те, як Путін впорався зі скандалом з повітряним піратством, є переконливим доказом того, що він не має наміру потепліти відносини із Заходом і віддає перевагу продовженню конфронтації.
Цю позицію підкріпила 31 травня новина про те, що Росія планує сформувати додаткові 20 підрозділів армії для дислокації в районах західного кордону країни, поблизу України та Європейського Союзу. Міністр оборони Росії Сергій Шойгу заявив, що цей крок є відповіддю на зростаючу загрозу з боку НАТО.
Українське питання неминуче стане однією з ключових тем обговорення на майбутньому саміті Байден-Путін, але мало хто з оглядачів очікує серйозних рішень з цього приводу. Натомість ми, швидше за все, побачимо підтвердження поточного статус-кво з обох сторін. Байден наголошуватиме на підтримці Заходом територіальної цілісності України, тоді як Путін повторюватиме свій знайомий список претензій, починаючи від розширення НАТО і закінчуючи «антиросійськими» діями українського уряду.
Є певні очікування, що Байден може надіслати конкретні сигнали про високу ціну Росії в разі великої військової ескалації проти України. Однак на запровадження нових санкцій ніхто особливо не сподівається. Натомість будуть неодноразові заклики до стриманості у світлі нещодавніх військових переміщень Росії вздовж кордону з Україною.
Зрозуміло, що Путіна слід застерегти від будь-якої серйозної ескалації його триваючої гібридної війни проти України. З одного боку, весняний наступ Росії, якого так боялися, так і не здійснився під час нещодавньої ескалації напруженості, але з іншого боку, нарощування військової сили Москви стало зручною генеральною репетицією для можливого широкомасштабного вторгнення. Водночас була продемонстрована військова перевага Росії в регіоні.
Також немає підстав робити висновок, що довгострокові цілі Путіна щодо України змінилися. Незважаючи на численні міжнародні невдачі, яких Росія зазнала за останні сім років гібридної війни, Путін все ще вважає обмеження незалежності України головним пріоритетом зовнішньої політики для Москви. Дійсно, його коментарі під час засідання Ради безпеки Росії в середині травня, коли він назвав Україну «антиросійською», підкреслюють переконання Путіна, що існування незалежної та демократичної України становить реальну загрозу для авторитарної Росії.
Оскільки майбутній американо-російський саміт навряд чи приведе до миру у Східній Європі, українським політикам слід бути реалістичними щодо своїх зовнішньополітичних очікувань.
Доброю новиною є те, що Захід, схоже, все більше приймає Україну як невід’ємну частину демократичного світу. Водночас обережна реакція Заходу на нещодавнє нарощування військової сили Росією слугує нагадуванням про те, що ніхто з них насправді не готовий воювати за Україну.
Україна сама потребує відродження та інтенсифікації процесів модернізації та зміцнення збройних сил країни, які почалися у 2014 році. Нещодавня загроза вторгнення є нагадуванням, що Київ має готуватися до найгіршого сценарію широкомасштабного російського наступу на кількох фронтах. На щастя, українська влада може розраховувати на значну підтримку Заходу в цьому відношенні, якщо продемонструє політичну волю до здійснення надійних реформ в оборонному секторі.
Також слід докласти зусиль для зміцнення стратегічного партнерства країни. Немає сенсу сподіватися на чудеса чи очікувати, що міжнародна спільнота врятує Україну. Натомість Київ має зміцнити існуючі відносини та продемонструвати свою цінність як партнера у боротьбі з авторитарною Росією.
Оскільки членство в НАТО все ще виглядає далекою мрією для України, слід вивчити інші варіанти, наприклад подати заявку на отримання статусу головного союзника поза НАТО. Постанова з цього приводу була подана до українського парламенту у квітні 2021 року. Якщо її ухвалять на саміті Байден-Путін, це створить новий геополітичний контекст для женевських переговорів.
Перш за все, Україна має взяти на себе лідерство у прагненні до миру та національної безпеки. Київ просто не може дозволити собі чекати, поки «великі сили» світу вирішать долю країни. Реалістична зовнішня політика – це ініціатива зміцнення геополітичного становища України. Провівши більше семи років в епіцентрі міжнародних відносин, Україна не повинна обмежуватися сценарієм, написаним іншими. Перейти на головну сторінку
Раніше повідомлялося, що президент США Джо Байден проведе телефонну розмову з українським колегою Володимиром Зеленським перед поїздкою на саміт з лідером Росії Володимиром Путіним. А президент України Володимир Зеленський готовий зустрітися з президентом США Джо Байденом «у будь-якій точці планети».
За матеріалами: Телеграф
