Розлучення року: Коломойський ділить “Укрнафту” з НАК “Нафтогаз України”
Розподіл
До Нового року планується розділити «Укрнафту», – Ігор Коломойський (з партнерами) та НАК «Нафтогаз України» поріжуть її на дві частини. Ділитимуть не порівну, а по-братськи: приватникам шматок жирніший, недоїдки — коханій Батьківщині. Загалом, як завжди.
В даний час процес усушки-утряски схеми розлучення ще не завершено. До оголошених на 30 листопада позачергових зборів акціонерів явно не встигають, але сторони намагаються максимально зблизити позиції. Для підстрахування на 23 грудня заявлено ще одне зібрання.
Основний сценарій такий: «Нафтогазу» дістаються чотири з шести нафтогазовидобувних управлінь, щоправда, йдеться про всі вироблені та малоперспективні західноукраїнські родовища («Укрнафта-Захід») і газовий «Полтаваннафтогаз», а «приватівцям» залишаться всього два, зате найсмачніші — » та «Чернігівнафтогаз».
Під час виробництва на рівні минулого року у Коломойського з товаришами залишиться 62% видобутку нафти «Укрнафти» та 26% видобутку газу. А всі проблеми з тисячами покинутих свердловин того ж таки Борислава та інших їх уже не стосуватимуться. Хіба що трохи не вистачатиме газу для «Днізазоту», але його й так переводять на контракти з тим самим «Укрнафтобурінням». Так що приватна компанія стане набагато компактнішою, нічого особливо не втративши.
“Нафтогазу” відійдуть три чверті видобутку газу та до 600 тис. тонн видобутку нафти. Причому навіть дуже висохлий «нафтовий шматок» переробляти НАК буде ніде, окрім того ж «приватівського» Кременчуцького НПЗ. Направити нафту на Шебелинський ГПЗ неможливо, західноукраїнська нафта в’язка та важка, й потужності не вистачить. До того ж на заході країни чимало свердловин і безліч проблем, що накопичилися, але досить скромний видобуток. Три західноукраїнські управління сукупно дають 30% нафти і лише чверть газу «Укрнафти».
Для приватних акціонерів, які контролюють 40% акцій “Укрнафти” (крім Ігоря Коломойського, це Геннадій Боголюбов та Ігор Палиця), важливо завершити угоду ще за нинішнього складу керівництва НАК “Нафтогаз України”. З Юрієм Вітренком за останні три роки налагоджено щільні контакти, а ось з його наступником може бути по-різному. Його попередника Андрія Коболєва, наприклад, довелося досить завзято дотискатися.
Заявлена мотивація поділу — більш-менш цивілізовано розійтися з Ігорем Валерійовичем та К°. Після чого, мабуть, настануть і загальні аромати повітря та інший вихід на IPO.
Іронія в тому, що «Нафтогаз» гордо стверджує, що з липня 2015 року відновив контроль в «Укрнафті». Чутки дуже перебільшені… Він не має жодної своєї людини в правлінні компанії. Максимум, на що вистачає національна компанія, це не допустити повторення масового виведення активів зразка 2014-2015 років, коли «Укрнафта», по суті, перестала платити податки та злила купу нафтопродуктів фірмам-пустушкам. І за фактом не помилилась. Усе це пізніше визнали законним і ледь розрулили (переважно за рахунок НАКу).
Розпорошення
Про практичну завершеність розподілу, про який говорять уже п’ятий рік, як і його підсумковий формат, свідчать і непрямі ознаки. У серпні 2021-го “Укрнафта” створила спеціальну компанію ТОВ “Укргазактив”, у листопаді змінила її назву на “Нафту-Актив”. На неї і переведуть активи після завершення угоди. Саму «Укрнафту» також потихеньку готують, наприклад, міжнародний аудитор PricewaterhouseCoopers вже провів незалежну оцінку кожного з активів. Гладко, коректно, обтічно і ні про що. Причепитися нема до чого, всі ризики ваші.
Опубліковано і варіанти дій. Згідно з одним з них, акціонери “Укрнафти” мають передати майно (за списком) до статутного капіталу новоствореної конторки (“Нафта-Актив”). Після цього акціонери «Укрнафти» збиралися викупити всі акції компанії, що належать «Нафтогазу» (50%). Потім ці акції протягом року мають бути анульовані. Тобто НАК вказують на двері.
«Нафтогаз» має іншу пропозицію: «Укрнафта» залишається (приймаючи всі зобов’язання), а з компанії сумно йдуть приватники без найменших зобов’язань із старих проблем. Технічно це виглядатиме як викуп 40% акцій групи Коломойського.
І є підозра, що їх умовить, що їх оформлять як велику перемогу.
Міжнародні партнери поінформовані про ініціативу розподілу «Укрнафти» та всіляко її схвалюють. Додаткові аргументи: підготовка “Нафтогазу” до публічного розміщення акцій, залучення міжнародних партнерів, реалізація ресурсного потенціалу “Укрнафти”.
Але є один важливий нюанс (їх набагато більше, але цей найважливіший) — видобуток природного газу генерує менш як п’яту частину доходів компанії. Тобто за її поділу Коломойський має державі доплатити. Ігор Валерійович нашій державі і… доплатити? Щоправда, чи смішно звучить?
Звичайно, щось доплачувати він не збирається. Швидше, навпаки. Адже в різних варіантах порядку денного для акціонерів є лише один пункт, яким позиції сторін зворушливо збігаються — це укладення мирової угоди. Це чи не найсмачніша частина угоди. І ось чому держава йде на цю світову.
Розлучення
Ще наприкінці нульових років «Приват» перейнявся долею газу, що спрямовується на потреби населення. Там була колізія: “Укрнафта”, за ідеєю, це компанія за участю держави у вигляді НАК “Нафтогаз України”. Отже, вважалося, що вона має постачати газ населенню, причому недорого. Але, на думку «Укрнафти», у її статутному фонді «не було і немає державної частки», а НАК – це звичайна комерційна компанія. Тож продавати газ населенню вона не повинна. В результаті газ таки постачали, але це як слід не оформлялося і не оплачувалося, адже Укрнафта приймати платежі за низькою ціною не хотіла.
Так, за словами нинішнього заклятого друга «приватівців» Геннадія Корбана, «десь у 2009 році у Коломойського виникла ідея: «А давайте відсудимо (цей) обсяг». «Було подано низку позовів, за якими було визнано незаконними деякі окремі постанови Кабміну минулого століття. Окремо подали позов щодо визнання права власності на обсяг газу. І 2010-го він мав рішення Верховного суду (2011 року. — І.М.), таке дуже «міцне», за яким «Укрнафта» відсудила обсяг газу. Наприклад, 2 мільярди кубів…». Тоді Геннадій Олегович попередив, що реалізувати таке рішення практично неможливо.
Коломойський спокійно відповів: “Ну, хай ляже”. Він чудово знає, що чиновники всіх рівнів, як і керівництво НАКу — тимчасові правителі, а Ігор Валерійович — постійний. Він був готовий чекати і поступово тиснути на ситуацію.
З того часу газ відлежувався, обростав рішеннями судів та домовленостями. У результаті утворився масив (на сьогоднішній день це 9,1 млрд. кубометрів) спірного газу різного ступеня юридичного оформлення. За фактом він давно згорів, але юридично завис то у трубах, то в газосховищах «Укртрансгазу».
НАК досить довго взагалі не визнавала ці обсяги, намагаючись розібратися з ними через чиновників, енергорегулятори та інші. Але ситуацію дотискали судами. Тож і Коболєву доводилося постійно коригувати позицію. Юрій Вітренко, який змінив його на посаді, ще менше схильний сваритися з «приватівцями».
Основна ідея проста: «Укрнафта» хоче, щоб або газ повернули, або його сплатили за «ринковими цінами» та компенсували неотриманий прибуток (ще 10 млрд грн). НАК же потрібно, щоб газ вважався купленим за «соціальними цінами», що діяли у 2007–2013 роках. Проте позиції нацкомпанії звично розмивалися, лише у жовтні потрапивши до порядку денного зборів акціонерів під час підготовки вже згаданої мирової угоди.
Є неофіційна інформація, що йдеться про визнання «Нафтогазом» зобов’язань щодо 3,5 млрд. кубометрів спірного газу. За нинішніми ринковими котируваннями ціна питання злітала в небеса. Ситуація з частиною (понад 5 млрд кубометрів), що залишилася, взагалі в тумані.
До того ж НАК раптово виявила, що АТ «Укртрансгаз» зберігає близько 0,7 млрд кубометрів цього обсягу в ПСГ. За багато років судів про наявність такого газу у сховищах жодного разу не згадувалося.
Основна версія того, що відбувається, – гра в піддавки. І що далі йде процес, то ця версія міцнішає. Хоча на поверхні сторони обмінюються досить різкими заявами. По суті, заперечення НАКу зводяться мало не до того, що суд має застосувати позовну давність до вимог «Укрнафти», «оскільки обставини, на які посилається «Укрнафта» у позові, були їй відомі за три роки до подання позову».
«Укранафта» почувається впевненіше, заявляючи, що має документи, що підтверджують оприбуткування «Нафтогазом» для потреб населення газу обсягом понад 3,1 млрд кубометрів. Інші ресурси газу (рішеннями правління) оприбутковувалися як газ невизначеного власника. «Укрнафта» не сумнівається в тому, що ці ресурси (6 млрд кубометрів. – І.М.) – видобутий нею газ. І прозоро натякає, що “суперечка між “Укрнафтою” та “Нафтогазом” про розрахунки за газ теоретично може закінчитися укладенням мирової угоди, проте ця справа часу та можливості сторін досягти компромісу”.
На думку Укрнафти, Нафтогаз більше зацікавлений у укладанні мирової угоди. Адже у разі доказу обґрунтованості її вимог у суді, суд стягуватиме з «Нафтогазу» ринкову вартість спірних обсягів газу. А ось за світової (хто сказав капітуляції?) і ціни будуть іншими.
Згідно з неофіційною інформацією, говорили про можливість зарахувати цей газ при поділі за ціною «коболівського» зарахування 2020-го (тобто по 230–250 дол.). Також виходять веселі циферки.
Сам НАК вважає поділ надпріоритетом і переконана, що «не досягти домовленості про розділ активів «Укрнафти» між її акціонерами до кінця 2021 року» — це негативний сценарій, і впоратися треба швидше. Тож поділ – наше все.
Ось тільки проект мирової угоди на кілька мільярдів доларів, зробленої на підставі рішення навіть не Вищої, а просто одного з госпсудів Києва (вчинення мирової угоди в рамках судової справи № 910/3660/18), виглядає більш ніж дивно. Сама НАК справедливо оцінює, що формалізація домовленостей триватиме у найближчі місяці. А що заважає вигнати всі судові процедури аж до того Верховного суду за цей термін і не поспішати зі світової?
Хлопці, а що так сильно горить? І чим так пахне?
За матеріалами: ZN,UA
