“Робимо все можливе, щоб переселенцям у Черкасах жилося комфортно…” – Анатолій Бондаренко
У листопаді виповнилося 10 років як міським головою Черкас було обрано Анатолія Бондаренка. Нагадаємо, що і на минулих місцевих виборах, що відбулися 2020 року, він знову переміг своїх конкурентів.
Чим місто мешкає зараз? Які найактуальніші проблеми та завдання? – Про це йдеться в інтерв’ю Анатолія Бондаренка нашому виданню.
– Черкаси стали домом для багатьох тимчасово переміщених осіб. Знаєте, моя заповітна довоєнна мрія, щоб Черкаси мали населення понад 300 тисяч осіб, – сьогодні збулася. Щоправда, я хотів, щоб вона втілилася в життя не таким чином, а через народжуваність, щоб тут розвивалися підприємства, люди переїжджали сюди жити через можливості для розвитку та через комфорт. Але вийшло так, що велика кількість харків’ян, донеччан, луганчан, херсонців, дніпрян змушені були тікати до нашого міста. Звичайно, хочеться, щоб вони в майбутньому змогли повернутися до своїх домівок, а зараз – нехай вливаються у життя міста, бо поки що вони тут живуть – вони наші, черкасці. Ми як влада робимо все можливе, щоб вони не відчували дискомфорту. До речі, багато хто спочатку поїхав далі на Захід України, а згодом знову повернувся до Черкас, бо наше місто їм ментально ближче. І вони молодці, бо привезли до нашого міста багато нових сучасних бізнес-ідей, починаючи від кафе та закінчуючи високотехнологічним виробництвом, як, наприклад, виробництво сільськогосподарського обладнання: сівалок, плугів. Наука зі сходу країни практично вся переїхала до Черкас, провідних вишів, як Харківський університет цивільного захисту тощо. Це наукова еліта, яка, вірю, дасть нову енергію розвитку нашого міста. Чи залишаться всі вони після війни? Не знаю, адже невідомо, коли і як це завершиться. Та й багатьом із них уже просто нема куди повертатися.
– Сьогодні Черкаси суттєво зусилляють фронт комунальною технікою…
– Так, ми тільки за останній місяць (листопад, – ред.) передали на фронт три екскаватори! І це нова сучасна дорога техніка, придбана для наших комунальних підприємств. Військові були вражені коли ми їм передали практично нові Caterpillar або JCB. Малі міста взагалі такої техніки не дають, бо в них її часто самі не мають, а великі міста передають рідко, бо й самим треба. Усі купують пікапи, дрони. А рити фортифікації – треба чимось серйозним. А наші військові кажуть, що втомились ремонтувати старі МТЗ.
– Війна змінила країну та людей, тож після війни все вже не буде так, як раніше. А як ви уявляєте повоєнні Черкаси? Як думаєте, ще довго чекати, щоб їх побачити?
– Мріємо про світ. Тому що війна торкнулася кожної сім’ї. Наприклад, у нашій великій родині троє чоловіків призовного віку, з них мій брат та племінник – у Збройних Силах України. А третій – я. Племінник після тяжкого поранення не повністю відновився і знову у бойовому строю на Суджанському напрямку. А щодо завершення війни, то не варто мати ілюзії, що відразу після проголошення миру в нас настане рай і благодать. Нас чекатимуть найскладніші процеси: відновлення та економічний спад. Тому що не секрет, що сьогодні країна на 80% залежить від фінансування наших союзників із Євросоюзу та США. Саме вони перекривають ці бюджетні розриви. Зрозуміло, що на час після війни фінансування продовжиться, щоб дати нам оговтатися, а далі справлятимемося самостійно. А це означає жорстку реорганізацію державного сектору, скорочення структур та цілих секторів, які не потрібні. Як, наприклад, сьогодні соціальну сферу перебирає Пенсійний фонд. До того ж, велике значення матиме, який саме світ ми отримаємо. Що буде з окупованими територіями, що робитимемо з містами, які зруйновані вщент, як Бахмут? Все це позначиться і на Черкасах. Хотілося б, щоб як ми стали центральним хабом для евакуації людей та релокації бізнесу зі Сходу та Півдня країни на початку війни, так щоб і після війни ми стали центральним логістичним та економічним вузлом для відновлення Сходу та Півдня. І тут багато залежатиме від місцевої владної команди, від її гнучкості, ініціативності та бажання працювати на благо суспільства.
Усі інтерв’ю можна прочитати тут: “Ми стали старшими і мудрішими, але не змінили курс”, – Анатолій Бондаренко про свою “десятирічку” на посаді
