Радість живого спілкування та дивні рукостискання. Етикет після карантину

Канцлер Німеччини Ангела Меркель (у центрі) позитивно відреагувала на пропозицію міністра внутрішніх справ Німеччини Хорста Зеєгофера (праворуч)

Ми спробували розібратися в цьому за допомогою експертів з етикету, моделювання поведінки та дипломатичного протоколу.

Соціальні норми, які формуються поколіннями, можуть змінитися за мить. Тепер, під час COVID-19, під час зустрічі ми намагаємось не торкатися один одного, у громадських місцях тримаємо дистанцію. Починаємо та закінчуємо зустрічі миттям рук, як очищаючи себе від своїх співрозмовників, за дотепним висловом редактора The Economist Адріана Вулдріджа. На його думку, мода на поцілунки та щирі «ведмежі» обійми скоро здасться не лише застарілою, а й огидною. Люди пишатимуться дотриманням відстані один від одного не лише тому, що не хочуть підхопити вірус, а й тому, що така поведінка — це прояв гідності та цивілізованості.

Що таке етикет?

Етикет – слово французького походження, що означає манеру поведінки, правила поведінки. Наталія Адаменко, президент школи ділових манер Etiquette School, експерт з етикету та дипломатичного протоколу з 20-річним досвідом, говорить про те, що етикет – це не догма, а дуже гнучка система, і природно, що вона змінюється залежно від того, як ви можете виявити повагу до людини та який прояв поваги. «Етикет, пов’язаний із нашими традиціями та культурою – обійми, поцілунки – збережеться, але треба поєднувати традиції з прогресом. Певною мірою карантин та все, що відбувається після нього, це прогрес. Тепер ми будемо ставитись до себе, до свого здоров’я та до здоров’я оточуючих більш відповідально. І це добре», – впевнена вона.

Адаменко додає, що поцілунки та обійми будуть інтимнішими і не виставлятимуться так на публику, як це часто відбувається зараз.

З одного боку, правила етикету — умовні, з другого — недотримання їх певним чином маргіналізує людини, ускладнює його взаємини із суспільством. Нехтування правилами етикету на найвищому рівні — між державами може призвести до погіршення взаємин і негативно позначиться на геополітичному та економічному стані країн.

«Прошу вірити цій особі, як мені самому»

Дипломатичний протокол – так звана «міжнародна ввічливість» – ґрунтується на відносинах рівності між світськими державами, які сформувалися на суверенних засадах. Саме тому у «вірчих грамотах» – документах, з якими призначають послів – президенти країн пишуть: «Прошу вірити цій особі, як мені самому».

Правила дипломатичного протоколу на сьогодні закріплені у двох документах: Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року та Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року. Цими нормами дотримуються всі цивілізаційно розвинуті держави й досі.

Людмила Чекаленко, професор КНУ ім. Т.Г. Шевченко, експерт із дипломатичного протоколу, зазначає, що за пандемії правила офіційно не змінилися, проте на практиці доводиться викручуватися.

«Поки що дипломатичні візити були наживо — в масках, але наживо. Однак є перший онлайн-досвід. Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба організував віртуальний візит до Німеччини. Підписи під документами також можна поставити онлайн», – каже експерт.

Вона зазначає, що бачила таку форму проведення заходів в Естонії ще на початку 2000-х років: «В Естонії вже проводилося засідання кабміну віртуально, навіть без коронавірусу. Ми теж поступово переходитимемо до цього»

Безумовно, коронавірус змінив багато — передусім необхідність рукостискань. Це невербальний захід, який одразу допомагає встановити довірчі відносини між першими особами, коли вони зустрічаються. Зараз у зв’язку з коронавірусом такої форми довелося відмовитися.

«Дуже важко вирішувати серйозні державні питання, якщо ви не спілкуєтеся наживо. Однак залишилися вірчі грамоти, залишилися призначення послів, президент також має приймати іноземних послів. Адже якщо він не прийме в них вірчих грамот, то це означає, що ми не хочемо підтримувати стосунки з цією державою. Він має провести розмову, сфотографуватись. Це залишається», – зазначає Чекаленко.

Багато досі невирішених питань стосуються суто конфіденційних переговорів. Як забезпечити цю конфіденційність та запобігти витоку інформації? У разі тривалого карантину це може ускладнити дипломатичні відносини.

Британський принц Чарльз і герцогиня Камілла (ліворуч) вітають жестом «намасті» президента Франції Еммануеля Макрона в Лондоні, Великобританія, 18 червня 2020 року

Фото: EPA-EFE/FACUNDO ARRIZABALAGA

Рукостискання померло. Хай живе рукостискання!

З березня такий загальновживаний жест, як рукостискання, переживає не кращі часи. Канцлер Німеччини Ангела Меркель під час зустрічі із представниками об’єднань мігрантів у Берліні подала руку своєму підлеглому, міністру внутрішніх справ Хорсту Зеєхоферу, на що той не відповів.

Загалом це нонсенс: згідно з етикетом не можна не відповісти на запропоновану руку, тим більше людині, вищій за статусом. Однак Меркель сприйняла ситуацію з гумором.

Принц Чарльз, також у березні, вітаючи гостей на церемонії вручення премії prince’s Trust у Лондоні, за звичкою простягнув руку, але вчасно згадав про заборону і склав руки в індійському жесті «намасте». За допомогою “намасті” привітався з королем Іспанії та президент Франції Еммануель Макрон. В УЄФА взагалі заборонили рукостискання із суперниками та суддями перед початком матчу.

Про ці факти розповідає експерт з етикету та моделювання поведінки Ганна Чаплигіна, яка проводить відкриті лекції, індивідуальні консультації та корпоративне навчання (EBA (European Business Association), OLX, Relax Park Verholy, Botan). Вона додає, що в людей є потреба вітати одне одного не лише словами, а й якимось жестом, проте в умовах небезпеки здоров’ю доводилося шукати оптимальну форму.

«Барак Обама пропонував у 2014 році замінити потиск рук “кулачками”. Але тоді це не прижилося, хоча лікарі пояснювали, що коли ми притискаємо ладонь до ладони, передається максимальна кількість бактерій. Однак поведінка людей змінюється завжди тільки в тому випадку, коли всі розуміють реальну загрозу виживання. Тож сьогодні від рукостискання відмовилися. Однак я не думаю, що це назавжди», – каже вона.

По суті, рукостискання вже «забороняли»: у Радянському Союзі з 1918 по 1930-ті роки скрізь висіли плакати «Рукостискання скасовано». Обставини були такі ж серйозні, як і сьогодні – епідемія іспанки.

Прем’єр-міністр Нідерландів Марк Рутте (праворуч) вітає свого португальського колегу Антоніо Коста в офіційній резиденції в Гаазі, Нідерланди, 13 липня 2020 року

Ось тебе моя рука – на ній немає бактерій

Коли ви тиснете другу людину руку, а рукостискання це «найкращий» спосіб передачі бактерій, ви таким чином робите символічний жест. Ганна Чаплигіна каже, що зараз рукостискання в чомусь навіть набуватиме свого первісного значення.

«Рукостискання – це знак того, що ви маєте намір довіряти один одному. У вас в руках немає не тільки видимої зброї, а й невидимої – бактерій. Я можу припустити, що рукостискання буде елітарним знаком привітання. З ким потрапило обмінюватися рукостисканнями ви не будете, здоров’я буде дорожчим, ніж знак уваги».

Також вага рукостискання може змінитись і на міжнародній арені.

«Те, що лікарі в Китаї зняли маски, стало символом перемоги над хворобою в країні. На мою думку, рукостискання західних лідерів під час публічних зустрічей буде таким самим символом», — вважає Чаплигіна і додає, що в такому разі потиск рук означатиме, що це більш ніж серйозна зустріч, що на ній було досягнуто дуже важливих домовленостей.

Щодо зустрічей — навіть у докарантинні часи особиста зустріч була виявом особливої поваги. Однак, якщо раніше потрібно було лише подолати певну фізичну відстань і не запізнитися, сьогодні ще й важливо бути здоровим і переконатися, що той, до кого ви їдете, також здоровий.

«Я думаю, що люди після двох місяців вимушеного користування аудіо- та відеозв’язком тепер схильні переказувати в онлайн-форматі, щоб не витрачати час на дорогу. І це говорить про ступінь важливості тієї чи іншої зустрічі. Якщо до вас поїдуть, то ви дуже важливі», – каже Ганна Чаплигіна.

Головний тренер “Тоттенхема” Жозе Моурінью (ліворуч) вітається з колегою, головним тренером “Вест Хем Юнайтед” Девід Мойєс перед початком матчу англійської Прем’єр-ліги у Лондоні, Великобританія, 23 червня 2020 року

Масовий режим та важливі звички.

В Україні уряд зобов’язав носити маски у громадських місцях разом із оголошенням загальнонаціонального карантину у березні. У Німеччині, наприклад, така норма була введена лише наприкінці квітня, що було дещо запізнілим рішенням, оскільки згідно з дослідженнями німецьких вчених носіння масок зменшує темпи зростання випадків COVID-19 приблизно на 40%. До закінчення світової пандемії ще дуже далеко і, напевно, маски стануть звичним щоденним аксесуаром, як, наприклад, хустку.

Натомість Наталія Адаменко не вважає, що маска стане елементом стилю та необхідним аксесуаром після пандемії: «І Гуччі, і Армані шили маски, але більше такого немає. Я вважаю, що до кінця карантину цей масковий режим відходитиме. Тим більше, що маска приховує більшість наших емоцій, міміку це ускладнює спілкування».

Ганна Чаплигіна каже, що питання необхідності носіння масок вирішуватимуть епідеміологами, проте згодна з тим, що маски приховують міміку, тому у спілкуванні між людьми виникає більше напруження. «Одними очима прочитати настрій людини неможливо. Мало того, що приглушують маски звук, ми ще не можемо прочитати артикуляцію. Люди погано чують, погано бачать, перепитують зайвий раз один одного, а будь-які зайві дії в комунікації нас дратують».

З того, що має залишитися після пандемії, на думку Ганни Чаплигіної, це звичка мити руки та дотримуватися дистанції у громадських місцях. «А якщо хтось і не буде цього робити, то тепер легше озвучить прохання все-таки дотримуватись дистанції, оскільки тепер для цього є вагома основа – карантин, коронавірус».

Питання етикету в посткоронавірусному світі виходить за рамки суто утилітарних дискусій про кількість «погонних» метрів дистанції, типи масок та повсюдне використання санітайзерів та антисептиків. Можливо, це початок глобальних змін у людських відносинах, де головним буде принцип «не нашкодь», повагу до особистого простору та усвідомлення важливості спілкування не через екрани, а наживо.

За матеріалами: Громадське

Схожі записи:

Мельник Ірина

Може бути цікаво