Про ілюзії та реалії декарбонізації
З 2010 року світ охопила гонка з декарбонізації. Формалізацію прагнення світового суспільства зупинити перегрівання планети було завершено у 2016 році з підписанням Паризької угоди щодо клімату. У його рамках кожна країна взяла він конкретні зобов’язання знизити рівень викидів СО2. Наприклад, Україна згідно з другим національно-визначеним внеском зобов’язалася до 2030 року знизити рівень викидів парникових газів на 65%.
У 2019 році Єврокомісією було прийнято Зелений пакт для Європи або Європейський зелений курс. По суті, це план досягнення Євросоюзом нульової вуглецевої нейтральності до 2050 року шляхом переходу до використання відновлюваних джерел енергії та сировини. Здавалося, що декарбонізація набирає обертів та відмова від вугілля – справа недалекого майбутнього. Але потім настав 2021 рік і багато що змінилося. Безвітряна погода, незаплановані пересихання рік призвели до зниження потенціалу чистої енергетики. Вона не змогла врятувати Європу та Азію від масштабної енергетичної кризи.
І знову на допомогу людству прийшло вугілля, від якого планували відмовитись. Ще недавно вугілля було синонімом зла в лексиконі екоактивістів, зараз усі уряди європейських країн та Китай активно нарощують вугільну генерацію, щоб пережити зиму. За прогнозами Bloomberg людству, яке проживає в Північній півкулі, доведеться пережити сувору зиму, тому питання забезпечення вугіллям на тлі космічних цін на газ стає чи не ключовим.
Сьогодні уряди Китаю, Індії, Індонезії, Японії та В’єтнаму планують додати до свого енергетичного балансу сумарно понад 600 вугільних енергоблоків. Нові вугільні електростанції одного Китаю вшестеро перевищать за потужністю всю вугільну генерацію Німеччини. При цьому необхідно пам’ятати, що ще до поточної енергетичної кризи частку вугілля припадало 35% всієї електричної генерації на планеті. У зв’язку з цим постає питання: з чим Європа та Азія їдуть на кліматичний саміт у Глазго?
Останній пройде у листопаді, на ньому Україна має презентувати другий національно-визначений внесок у Паризьку угоду. На мій погляд, ми не можемо вдавати, що енергетичної кризи немає і скористатися ситуацією. Думаю, правильно було б домагатися зменшення кліматичних зобов’язань нашої країни щодо закриття шахт і відмови від вугільної генерації. Сьогодні всім очевидно, що перехідний період до зелених технологій триватиме довше, ніж планувалося.
Сергій Магера, народний депутат України
