Про екологічний порядок 2030
Після саміту у Глазго Україна має визначитись із кліматичним повісткою. Йдеться не про набір екологічних заходів, які, в принципі, необхідно робити для захисту навколишнього середовища. Нам потрібна дорожня карта щонайменше до 2030 року з чіткими цілями та послідовністю дій. Попередній міністр екології, на жаль, не зміг сформувати адекватний екологічний порядок денний, що відповідає українським реаліям та сучасним викликам, що стоять перед країною. Сподіваюся, це вдасться зробити команді нового міністра.
Після виступу Президента Зеленського на кліматичному саміті у Глазго Україна остаточно зробила свій екологічний вибір у найближче десятиліття. Президент підтвердив, що наша країна виконає свої міжнародні зобов’язання – знизить до 2030 року викиди парникових газів на 65% від рівня 1990 року. Це зобов’язання зафіксовано у Другому національно-визначеному вкладі (НОВ2), який українська делегація представила на саміті. Таким чином, завданням №1 у національній кліматичній повістці стала декарбонізація.
Отже, Мінекології необхідно так сформувати екологічну повістку, щоб інші цілі були підпорядковані досягненню головної. Особливу увагу необхідно звернути на екологічну модернізацію у промисловому секторі, що генерує значну частину викидів. Другим логічним кроком держави, на мій погляд, має стати ухвалення закону про промислові викиди, який би враховував не лише європейський досвід, а й економічні реалії, в яких сьогодні доводиться працювати промисловцям. Прийняття цього закону відкриє компаніям доступ до кращих доступних технологій та методів управління та чітко регламентує процес екомодернізації. Відповідні норми більш збалансовано прописані у законопроекті 6004-1, який уже зареєстровано у Верховній Раді.
Важливо розуміти, що закон про промислові викиди не зможе запрацювати на повну силу, допоки держава не визначить джерела допомоги бізнесу у впровадженні екотехнологій у виробництві. Досвід ЄС показав, що така допомога є обов’язковою, бо самі технології дуже дорогі. Вирішити проблему фінансування можливо, якщо створити Державний фонд декарбонізації. Відповідний законопроект уже зареєстровано у парламенті. Автори зарплатню пропонують зараховувати до Фонду частину надходжень від еконалогу. Але Фонд декарбонізації поодинці не витягне весь обсяг фінансування. За оцінками фахівців, до 2030 року Україні на декарбонізацію потрібно 102 мільярди євро.
Тому дуже важливо, щоб крім Фонду держава створила систему податкових і кредитних стимулів для промислових підприємств, які впроваджують екотехнології. Така практика поширена в Євросоюзі і за останні 30 років показала свою ефективність. Решту грошей треба буде залучити за рахунок допомоги міжнародних донорів та власних коштів підприємств. Тільки тоді ми можемо сподіватися на виконання заповітної цифри 65%. Остання, до речі, на думку українських промисловців, є завищеною. Її можна скоригувати під час виконання НОВ2 після консультацій з бізнесом та міжнародними партнерами.
Муса Магомедов, народний депутат України
