“Поки подія чекає – авторитарні лідери – це мітинг для протистояння …” – Віталій Портніков

Ганебна тиша Трампа у відповідь на масові напади в Україні показала одне: на Алясці нічого не було. Сполучені Штати зазнали поразки в стратегії переконання Кремля Тірана. Але щоб дізнатися її, і тому його безсилля – це Трамп, і його команда ніколи не вирішить. Ось чому агресор і жертва рівні. Тим часом на саміті SCS лідери Китаю, Росії та Індії обговорюють світ без подій та його цінностей. Що загрожує всім нам? Віталій Порніков пише про це у своєму блозі на gazeta.ua.

На тлі постійних розмов про можливість зупинки російсько-Кукраїнської війни і навіть провести тристоронню зустріч Дональд Трамп – Росія зміцнює терор проти України. Минулого тижня масовий напад на Київ та інші українські регіони був найбільшим за останні кілька місяців і знову довів: Під час зустрічі на Алясці президент США не міг погодитися з російським колегою.

А в суботу, колишній голова Верховної Ради України, загинув добре відомий політик та активіст. Андрій ПрубійЯ пишу цей текст лише в декількох метрах від місця злочину і явно представляю потрясіння, в яких жителі Львіва були, коли вони дізналися про цей новий терор. Ми добре розуміємо: як ракетні напади на Київ та Львів, і вбивство авторитетної політики з патріотичного табору – це свідомі дії залякування, сигнал Путін Той факт, що український народ нібито має будь -який інший вибір, за винятком ганебної здачі.

Але ми вже бачили і чули все це, ми вже звикли до цієї тваринної мови, яку Путін звертається до нас. Те, що насправді відрізняє цього тижня терору від попередніх, – це відсутність серйозної відповіді на насильство мирних жителів у США президентом США. Після шостої телефонної розмови з Путіном Трамп публічно висловив невдоволення тим, що російський лідер лише обіцяє і каже, але продовжує вбивати людей. Тоді Трамп стверджував, що тиск Путіна слід підвищити. Хоча після цих слів знову не було реального тиску, вони говорили лише про шанси на мирний процес, ми навіть не чули таких ритуальних пояснень. Більше того, у Білому домі вони намагалися виправдати вбивство цивільних українців ударом України в нафтовому комплексі Росії.

І це суть помилкової логіки, з якою ми стикаємося щодня. Це спроба вирівняти жертву та агресору. Спроба не помітити очевидного: страйки переробки нафти – це інсульти щодо ресурсів російської армії, яка щодня вбиває мирних жителів. Натомість цивільні приміщення – це свідоме вбивство найбільш цивільних. Якщо Україна прагне їх захистити, вона зобов’язана знищити російські нафтові нафтові рослини. Це логічно. Але адміністрація США керується іншою логікою. Тому що осуд Путіна за вбивство означає визнання того, що саміт на Алясці був не «успіхом», а повним фіаско. Ні Дональд Трамп, ні його команда не люблять говорити про власну поразку.

Але, врешті -решт, нам не потрібні розмови чи оцінки, яких уже достатньо протягом цих довгих місяців війни. Нам потрібні реальні дії. Єдине питання – коли ми їх чекаємо. Чи піде президент США, що відсутність конкретних кроків та спроба переконати Путіна припинити війну через переговори, чи це спосіб продовжити її? Що Путін розуміє лише мову влади, лише мова руйнування власної економіки та власні політичні перспективи? Все інше є байдужим. Я переконаний, що якщо Україна має більше зброї та більше фінансових ресурсів для оборони, Росія матиме набагато менше бажання вести війну з виснаженням.

Завдання президента США – не запевнити російського колегу, а усвідомити повну масштаб проблем. Проблеми передусім для США, а не лише для України. На тлі повітряного терору та вбивств Путін вирушає до Китаю, щоб представити світ без подій в Товаристві Китаю та прем’єр -міністра Індії. Світ, який може не звертати уваги на західні цінності, погрози та санкції. І ми бачимо: у цьому альтернативному світі солідарності немає. Китай послідовно підтримує Росію, Іран чи Північну Корею, яка в рамках санкцій розробляє зброю, повну ядерних програм або тероризує та знищує Україну. І менш солідарність у західному світі – тим більше єдності у світі Росії та Китаю.

І чим більше ця єдність, тим менше безпеки колективного заходу та США. Тому що тоді війна рано чи пізно повернеться додому до американців. І це не зашкодить жодному чудовому океану.