Пам’ятаємо: як гітлерівці знищили Великі Липняги на Полтавщині
За кілька днів після трагедії у Великі Липняги увійшла радянська армія. Замість села солдати побачили згарище. Згадували, що знаходили тіла мешканців на вулицях, городах, у льохах, колодязях та селі.
1977 року в селі відкрили Меморіал на згадку про жертви трагедії. На стінах монумента виписані їхні імена та місцеві ініціали, які загинули у Другій світовій війні.
Кореспондентка Gazeta.ua побувала у Великих Липнягах та поспілкувалася з живими очевидцями розправи, яку людям влаштували фашисти. Дізналася, як населений пункт відновлювався і чим нині мешкає село з такою трагічною історією.
Великі Липняги знаходяться за 8 км від селища Семенівка – центру об’єднаної територіальної громади у Миргородському районі. Проживає близько 300 людей. Школи немає. Тож місцеві діти їздять навчатися до Семенівки та сусіднього села Байрак. Є пошта, фельдшерсько-акушерський пункт, магазин. Вже рік відсутня староста. Його й досі не призначили після місцевих виборів минулого року.
Найбільша будівля у центрі села – місцева будівля культури. На огородженій території акуратна зелена трава, великі дерева, ігровий та спортивний майданчики. Клуб практично не працює – тут другий рік продовжується ремонт.
Завідувачка Великолипнягівського сільського клубу Ольга Данченко розповіла про село
— У селі проводимо щороку мітинг-реквієм. 21 вересня – день пам’яті загиблих 1943 року, – зустрічає завідувачка клубу, місцева Олена Данченко.
88-річна Галина Федорівна Чигринець показує пожовклі вирізки з газет, у яких йдеться про Великолипнягівську трагедію
Жертв трагедії був похований на сільському цвинтарі.
На цвинтарі за селом серед хрестів видніється пам’ятник воїнам-визволителям села та меморіал. Саме тут у братській могилі спочивають тіла закатованих селян.
За назвою «Жертвам німецько-фашистського терору в селі Великі Липняги у вересні 1943 року» на семи металевих плитах відлито імена. Меморіал виглядає занедбаним: фарба облупилася, бетонна основа поросла лишайником, навколо — непролазні зарості будяка. Видно, що давно ніхто не навідувався до братської могили односельців.
Біля меморіалу у центрі села стоїть висока гранітна постать жінки, яка у скорботі схилила голову. За її спиною півколом встановлені чорні гранітні плити. Там імена мешканців села. Народилися у різні дати. Жили різним життям. Але об’єднані лихом: їхнє життя трагічно скінчилося в один день.
За матеріалами: Gazeta.ua
