Незручна правда: чому Україна не може наказати Путіна за війну

Україна не дозволила Міжнародному кримінальному суду розслідувати російську агресію

Притягнення Путіна до відповідальності за війну в Україні – вдячна тема для формування іміджу патріотичного політика та чиновника.

Оцінити критичні заяви про міжнародні суди та покарання Путіна можуть лише фахівці. А ось слова “Путін” та “Гаага” сприйматимуться суспільством позитивно, як і будь-яка друга популістська обіцянка, навіть у разі відсутності юридичних перспектив, – пише Ганна Маляр для Української правди.

Читайте також:

Путін не може більше зволікати

Власне, на це і розраховують політики, які, так би мовити, невтомно працюють над покаранням Путіна. Але насправді на цю тему стоїть дуже незручна для влади правда.

Про що недомовляють політики

Міжнародний кримінальний суд, розташований у Гаазі, не має юрисдикції з розслідування російської агресії проти України, оскільки Україна не дала на це свого дозволу.

Для того, щоб Міжнародний кримінальний суд має право розслідувати злочини, скоєні на території України, потрібно, щоб Україна ратифікувала Римський статут, яким суд керується у своїй діяльності. Україна цього досі не зробила. На такі випадки у Римському статуті є “гібридні норми”, які дозволяють приватно визнати юрисдикцію суду, тобто дозволити розслідувати не всі злочини, про які йдеться у Римському статуті, а лише деякі.

Українська влада всіх часів боялася ратифікувати Римський статут, щоб не потрапити під розслідування. Тому коли почалася війна, Україна скористалася тією гібридною нормою і у 2015 році дозволила часткову юрисдикцію Міжнародного кримінального суду щодо подій у Криму та Сході, але виключно про злочини проти людяності та військових злочинів.

Україна не давала дозволу розслідувати агресію

Щоб зрозуміти, в чому тут каверза, потрібно знати, що Міжнародний кримінальний суд розслідує лише чотири серйозні для міжнародної спільноти злочини, а саме: a) злочин геноциду; b) злочини проти людяності; c) військові злочини; d) злочин агресії. Так от Україна дозволила суду розслідувати лише два злочини з цього переліку і це не злочин агресії, який зазвичай люди називають війною.

Більше того, у тексті заяви Верховної Ради до Міжнародного кримінального суду взагалі не йдеться про те, що Росія надійшла на міжнародний злочин агресії. Україна просить суд у Гаазі розслідувати “вчинення вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій “ДНР” та “ЛНР” злочинів проти людяності та військових злочинів”.

Це означає, що наказати Путіна за війну у Міжнародному кримінальному суді немає навіть гіпотетичних шансів, бо Україна не зверталася з таким проханням до суду та не давала йому право вести таке розслідування на її території.

Про людей подбали, про державу – ні

Не ставлячи під сумнів претензії України до керівництва Російської Федерації та підпорядкованих йому збройних формувань “ДНР-ЛНР” вчинення злочинів проти людяності та військових злочинів, слід зазначити, що між цими злочинами та злочином агресії принципова різниця.

Так, на відміну від агресії злочину проти людяності та військові злочини можуть відбуватися не лише під час міжнародного збройного конфлікту, а й внутрішнього.

Злочини проти людяності (crimes against humanity) – це злочини проти цивільного населення, які мають масовий характер, наприклад масові вбивства, знищення, поневолення, зґвалтування, депортація, тортури, катування. Злочини проти людяності, тобто гуманного ставлення до людини, можуть відбуватися навіть у мирний час.

Військові злочини (war crimes) – це порушення норм ведення військових дій сторонами конфлікту, як міжнародного, і внутрішнього. Такі норми зобов’язують сторони конфлікту утримуватися від нападу на цивільних осіб, доглядати поранених та хворих і надавати захист медичному персоналу, забезпечувати повагу людської гідності військовополонених та цивільних осіб, забороняють або обмежують застосування тих видів зброї, які завдають особливо тяжких страждань.

Тобто злочини проти людяності та військові злочини – це про захист прав людини під час збройного конфлікту, а злочин агресії – це захист суверенітету держави від вторгнення інших держав та про захист миру.

Рекомендуємо

Три принципи проти режиму Путіна

Прикро, але факт

На жаль, є ще одна обставина, яка унеможливлює притягнення Путіна до його відповідальності у Міжнародному кримінальному суді. Це те, що Росія не ратифікувала Римський статут, а отже, на неї та її громадян не поширюється юрисдикція суду.

Більше того, російське громадянство захищає від переслідувань не лише Путіна, а й тих жителів ОРДЛО, які були учасниками кремлівських злочинів, але вже отримали російські паспорти. Це була одна з причин російської паспортизації насамперед тих, хто виконує управлінські функції в окупаційних “органах влади” ОРДЛО, які взяли на розгляд зброю.

Чи є вихід?

Незважаючи на те, що Росія не є учасником Римського статуту і не поширюється на юрисдикцію Міжнародного кримінального суду, це не означає, що Україні не потрібно до нього звертатися. Адже це можливість проведення міжнародної судової інстанції хоча б попередніх експертиз, фіксації злочинних дій та їхніх наслідків.

Крім того, це нагадування про злочини РФ. Але для того, щоб звернутися до Міжнародного кримінального суду в Гаазі щодо війни, яку розв’язала Росія в Україні, Верховна Рада має або ратифікувати Римський статут, або визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду про скоєння злочину агресії найвищими посадовими особами Російської Федерації.

Шлях тернистий, але мета того варта

На жаль, Міжнародний кримінальний суд може здійснювати юрисдикцію щодо злочину агресії лише щодо дій, вчинених після 17 липня 2019 р., тобто через рік після набуття чинності ухвалою агресії в Римському статуті.

Річ у тім, що у Римському статуті довгий час був визначення агресії. А з 2010 по 2018 рік відбувався збір необхідної кількості підписів держав під визначенням агресії, і лише після цього визначення набуло чинності.

Але війна в Україні на сьогоднішній день є злочином. Тому набуття чинності визначення агресії лише у 2018 році не залишає суду гіпотетичної можливості розслідувати агресію проти України, яка розпочалася у 2014 році.

Ті, хто захищав Україну, можуть понести відповідальність

Ще одна застереження про ратифікацію Римського статуту або визнання часткової юрисдикції Міжнародного кримінального суду полягає в тому, що юрисдикція суду не поширюється на Росію, але поширюється на Україну та її громадян. Це, як не прикро, але може призвести до засудження на міжнародному рівні деяких представників добробативів та воїнів ЗСУ, тому міжнародні організації у 2014-2015 роках фіксувалися на підконтрольній території злочину, який вони вважають злочинами проти людяності.

Так склалося, що на початку війни українська армія не була готова давати відсіч, тому на фронт вирушили тисячі добровольців, серед яких, на жаль, траплялися люди з кримінальними нахилами. Україна змогла швидко впоратися із цим викликом.

Але до того ж деякі добробати, навіть перебуваючи під державним командуванням, встигли вчинити ганебні та неприпустимі злочини стосовно цивільного населення.

Тому Україна вкрай важлива самостійно в рамках національного правосуддя розслідувати ці злочини та винести на них рішення до того, як це питання з’явиться в міжнародному суді. Кримінальні провадження, за якими є рішення державного суду, не розглядатиме Міжнародний кримінальний трибунал.

Післямова про “неоголошену” війну

Будь-яка дискусія про війну в Україні завжди зводиться до того, що війну не оголошено чи не визнано, а відтак і не війну. Тому випереджаючи коментарі на цю тему, викладаю юридичні аргументи того, що в Україні з 20 лютого 2014 року триває війна, розв’язана Російською Федерацією.

Зверніть увагу!

Лист із Луганська: готовим шпиталі під поранених і навіть втекти кудись не можемо

Це фейк, що війна називається війною лише тоді, коли одна із сторін збройного конфлікту її формально оголосить.

Міжнародні правові акти, ратифіковані Україною, допускають визнання війни як різновиду збройного конфлікту міжнародного характеру, навіть якщо стан війни не визнано однією зі сторін або не оголошено.

Філософія міжнародних правових актів щодо злочину агресії полягає в тому, що про війну свідчать факти застосування сили, а не заява про них чи визнання.

Зокрема, положення Женевських конвенцій про поводження з військовополоненими та захист цивільного населення під час війни 1949 р. поширюються на “збройні конфлікти, які можуть виникнути між двома або більш Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни”.

На Резолюції ” Визначення агресії ” Генеральної Асамблеї ООН 1974 р. перераховані дії, які слід кваліфікувати як агресію, незалежно від оголошення війни. Серед таких дій є те, що скоєні Росією стосовно України, а саме – аннексия, окупація, засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил чи найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави.

Тому агресія, тобто війна, може мати місце і тоді, коли вона не оголошена або не визнана однією зі сторін конфлікту. Тобто для того, щоб стверджувати, що в Україні війна, не потрібні укази президента, постанови Кабміну чи ВР про визнання війни. Війна в Україні за фактом збройного нападу другої держави, аннексиї та окупації українських земель. Навіть якщо припиниться стрілянина, війна триватиме доти, доки триватиме аннексия та окупація частини території України.

За матеріалами: Українська правда, 24tv.ua