“На Ельбрусі поміщаються від сили шість-сім чоловік”

Чернівчанка Олеся Павлючок любить мандрувати. Вона часто подорожує українськими Карпатами, а цього літа вирішила підкорювати важкодоступну вершину – Ельбрус. Сказано – зроблено: п'ятого липня Леся з такими ж фанатами, як вона, вирушила в дорогу.
Для походу на Ельбрус потрібно щонайменше п'ять тисяч гривень
– Лесю, чому саме Ельбрус?
– Справжній турист, який багато подорожує горами, завжди прагне нових вражень, нових гор. Усі туристи рано чи пізно їдуть на Кавказ. Кавказ – це місце, де можна зрозуміти, хто ти насправді. Вплинуло ще те, що моя мама там була (дійшла до “Притулку 11-ти” – висота 4100 м) і я з дитинства слухала її розповіді про Кавказ. А коли зібралася гарна компанія (Олег та Олексій із Рівного, Марта та Любчик зі Львова, Ігор із Долини Івано-Франківської області, Андрій та я із Чернівців – якась збірна Західної України), це був знак, що час здійснити мрію. Кілька місяців шукала інформацію про Кавказ: клімат, вершини, традиції; збирала туристичне спорядження. Це вже не похід до Карпат, коли можна щось там кинути у рюкзак. Тут потрібно чітко визначити якість одягу. Спорядження має бути на найвищому рівні. Для походу на Ельбрус потрібно щонайменше п'ять тисяч гривень, із них тисячу – на дорогу та три тисячі – на спорядження (у кого його немає). Ми не скористалися послугами турфірм, що спеціалізуються на таких видах туризму, бо це дуже дорого. Ми мали досвідчені провідники, а це головне.
– Як ви туди дісталися?
– Нам пощастило з погодою. Загалом, липень – найкраща пора для такої подорожі, бо не дуже холодно. Із Чернівців ми поїхали до Києва, де зустрілися з усією командою, а потім сіли на потяг Київ-Кисловодськ та їхали до П'ятигорська півтора дня. У П'ятигорську вже чекав мікроавтобус, який довіз нас до висхідної точки – селища Терскол, розташованого на висоті 2100 метрів. Перша ночівля була поблизу діючої обсерваторії, друга – Льодова база, а на третій день, перейшовши льодовик, дісталися “Притулку 11-ти” (4100 м), де розмістили намети і проходили протягом трьох днів акліматизацію (сходження до скель Пастухова – 480 м). Поблизу нашого наметового табору була “скеля Пам'яті” (так ми її назвали) з написами, присвяченими загиблим у горах: “загинув під час спуску”, “загинув під час сходження”. Серед загиблих були навіть кандидати у майстри спорту. На шостий день (о 3:44) розпочали сходження на західну вершину Ельбруса (висота 5642 метри). Було важко. Весь маршрут йшли ланцюжком, крок за кроком. Бо кожен необережний рух міг закінчитися нещасним випадком. Ми вибрали свій темп: 15 кроків піднімаємось, 10 секунд відпочиваємо. Потім йшли черепашачим кроком, але темп тримали, щоб не заснути. Останні метри до Ельбрус дуже важкі. Але ми не робили тривалих перевалів, бо якщо увійшов у певний ритм, його бажано тримати. На висоті 5100 метрів у нас почалася гірська хвороба: запаморочення, сонливість, нудота, ноги підкошувалися. На останніх метрах зовсім вичерпалися. Хлопці, звісно, ​​піднялися на вершину першими.
„Стоячи на вершині, ти ніби дивишся у вічність”
– Які були відчуття, коли ти опинилася на вершині Ельбруса?
– Західна вершина Ельбруса – це невелика гірка, на якій вміщується шість-сім чоловік. Тому одна група туристів, постоявши на вершині, дає дорогу іншим, бо всі не вміщаться. Тому я зазнала невеликого розчарування. Ще на вершині дуже пронизливий вітер і ми, пробувши там 20 хвилин, замерзли. А ще почувалися втомленими. Кожен рух давався неймовірно тяжко. Хотіла, щоб мене сфотографували, як я підстрибую, і ледве змогла підстрибнути. Тіло було як свинцем налите. І все ж я почувала себе щасливою. Стоячи на вершині, ти ніби дивишся у вічність. Там ти почуваєшся маленькою людиною та часткою природи. І водночас гордий за себе, що підкорив цю неприступну вершину. Надзвичайно вдячна своїй команді за підтримку та опіку, дружню допомогу. У душі панує спокій, і зараз дивлюся на всі проблеми зовсім по-іншому. Думалося тоді про те, що попереду довга дорога вниз.
– І якою ж була ця довга дорога вниз?
– Нелегкою. Ішли дуже повільно та обережно, бо сонце вже пригрівало, сніг топився, і кішки на черевиках забивались снігом. Потрібно було постійно вибивати його. У одного хлопця кішки забилися і стали такими слизькими, що він оступився і мало не з'їхав у прірву. Багато хто вважає, що спуск – це легко. Але це не так. У ці моменти дуже хочеться спати. Але якщо на секунду відключишся, нога не туди пішла і все – ти з великою швидкістю скочуєшся у прірву, звідки тебе вже ніколи не витягнуть. Тому краще йти у зв'язці, все ж таки безпечніше (чого ми не робили).
– Що тобі запам'яталося з походу?
– У горах я відчула, що наближається глобальне потепління. У хорошу погоду сніг танув на очах, перетворюючись на потік річки, а через деякий час неподалік нашого наметового табору утворилося озеро. Через танення снігу було важче спускатися. І під час підйому, і під час спуску організм був ослаблений, почувала себе, як п'яна. В інших туристів очі злипалися. Зізнаюся, що виникали думки, навіщо це мені, краще було залишитися внизу. Але я їх відганяла. Поруч були друзі, які постійно підтримували. Коли я зупинялася відпочити, вони оточували мене та захищали від вітру. Ці хвилини згадується Володимир Висоцький “Якщо друг виявився раптом…”. Взагалі, його пісні якось краще співаються у горах. Уночі було мінус 15. Були такі холодні ночі, коли ніхто з нас не спав, тільки намагалися зігрітися. При цьому вдень припікало сонце, і через сильне ультрафіолетове випромінювання не обійшлося без серйозних опіків. Лягали ми о 22-23 годині, вставали о п'ятій-шостій – там дуже швидко світає. Враження від подорожі казкові, фантастичні, яскраві, окрилені, захоплюючі. Хоча було важко, але Ельбрус того вартий.
Довідка
Ельбрус – гора на Кавказі, на кордоні республік Кабардино-Балкарія та Карачаєво-Черкесія. Ельбрус розташований на північ від Головного Кавказького хребта і є найбільшою вершиною Росії та Європи. Ельбрус – це двовершинний конус вулкана. Західна вершина має висоту 5642 метри, східна – 5621 метр. Вони розділені сідловиною – 5200 метрів і розташовані один від одного на відстані три кілометри.
Маршрут
На схилах Ельбруса розташована маятникова та крісельна канатна дорога, що веде на висоту 3750 метрів, де знаходиться притулок “Бочки”, що складається з 12 шестимісних утеплених житлових вагончиків та кухні. На висоті 4100 метрів розташована найвища гірська база “Притулок 11-ти”, який згорів минулого року, але вже розпочато відновлення. На висоті 4700 метрів розташовані скелі Пастухова. Далі маршрут пролягає через сідловину.
Корисні адреси:
Інформацію про Ельбрус та адреси турфірм, які допоможуть вам дістатися на бажану вершину, можна знайти на сайті: tropa.dp.ua
Галина Марков