Кремль мовчить: чому Путін «не чує» закликів Зеленського
Історія Зеленського, який звернувся до Путіна з пропозицією провести телефонні переговори на Донбасі 26 березня після загибелі чотирьох українських військових під Шумами і чиє звернення «не помітили» в Кремлі, за словами прес-секретаря Путіна Дмитра Пєскова, все ще виглядає дивно.
Ймовірно, можна припустити, що це логічне продовження наративу Кремля про «непрофесіоналізм української влади». Але публічно озвучене припущення Москви про те, що «з Банкової дзвонили в Кремль, але чи то не додзвонилися, чи то набрали неправильний номер», виглядає дещо гротескно навіть для нинішнього стану справ у двосторонніх відносинах. Тому про реальну спробу переконати весь світ, що Зеленський не пропонував переговори, мова не йде. Швидше, є бажання продемонструвати, що Кремль байдужий до заклику Зеленського. Або що тепер такі заклики відверто ігноруватимуть.
Водночас прес-секретар Зеленського Юлія Мендель, коментуючи ситуацію, сказала важливу для розуміння цієї історії фразу – «дуже сподіваємося, що це не відмова від діалогу». У Кремлі, ймовірно, сподіваються на таке сприйняття дипломатичного мовчання. Бо «відмова від діалогу», небажання спілкуватися з лідером сусідньої держави, його демонстративне ігнорування – усе це сприймається як справжній розрив дипломатичних стосунків. Як ситуація, коли розмови більше не мають сенсу. Як підготовка до війни.
Але якби все було так і батальйонно-тактичні групи з Погонового, Ангарського і Опука готувалися до швидкого маршу, Пєсков би не сказав, що «не помітив» прохання Зеленського про розмову.
Говорив би про невимовні страждання народу Донбасу, які Україна має негайно припинити, підписавши російські умови «мирного врегулювання конфлікту (тобто капітуляції), а натомість маємо арію про «Іхтамнет» щодо прохань Зеленського про переговори.
Що говорить нам про одну просту річ – наразі Росія, явно підтримуючи ескалацію, робить усе можливе, щоб зберегти шанс «все повернути». І не втратити «політичне обличчя» президента.
Тому що з ультиматумом все надто просто – якщо протилежна сторона його ігнорує, то треба починати війну. Або визнати поразку.
Натомість розпалювання напруженості та уникнення прямої, навіть офіційної розмови залишає простір для політичного маневру. Залишається можливість у слушний момент сказати, що «в Києві схаменулися – і на Донбасі все затихло».
Проте той факт, що Росія не демонструє ознак готовності до публічного і демонстративного протистояння, нікого в Україні не повинен особливо тішити. Тому що, якщо Кремль побачить шанс досягти своїх цілей через військовий тиск, він без вагань розпочне там війну. І той факт, що «гібридний дипломатичний наступ» Путіна наразі зберігає можливість подібного «гібридного відступу», не означає, що застосування сили виключено.
За матеріалами: Depo.ua
