Хлус та Яремчук на Буковині грають «на власному полі»
Візит зіркових ветеранів київського “Динамо” – це своєрідний “футбольний храм” для будь-якого населеного пункту, де вони дають гастролі у вигляді пропагандистських товариських матчів. Так, під час позапланового “майстер-класу” на міні-футбольному штучному майданчику біля нової мамаївської школи (у Мамаївцях динамівці зупинилися проїздом із закарпатського Тячова до наших Вашківців) ветерани, відчувши, з яким захопленням реагують на кожне їхнє рух та слово, міні-вистава” – з жонглюванням м'ячем, дружніми “підколками” один одного та жартівливими парі. Суперечка на 100 доларів, які потім замінили на віджим, затіяв екс-збірник СРСР Іван Яремчук. Він “завів” партнера по команді позмагатися – хто більше разів потрапить м'ячем у перекладину з центру майданчика. Іван програв цей поєдинок і під жартівливі коментарі інших динамівців сумлінно віджався десятки разів.
Потім було імпровізовано матч у “дір-дір” з мамаєвськими ветеранами на чолі з президентом місцевого клубу Дмитром Мікулінським, яких вистачило лише на те, щоб відкрити рахунок та протриматися до 2:2. Далі були умовні 2:5.
Після розминочного поєдинку ексклюзивне інтерв'ю “МБ” дали Іван Яремчук та вихованець буковинського футболу Віктор Хлус.
Іван Яремчук:
– Ці товариські матчі справді продовжують наше футбольне життя. Великий футбол закінчується, а тепер ми збираємось разом, граємо, спілкуємось із колегами з інших регіонів. Завжди, коли є можливість, відгукуємось на такі запрошення. Вважаю, це свято для всіх – для нас, для людей, які нас хотіли бачити та колись бачили 20 років тому.
– Чи можна сказати, що завдяки таким зустрічам ви молодієте?
– Вже не той вік та не ті кілограми, щоб молодіти (сміється – авт.). Але для людей ми, звичайно, завжди молоді, вони хочуть бачити нас такими, як 20 років тому. І ми намагаємось показати той футбол, який колись показували. Хоча, ви розумієте, коли тобі 50 років, який вже може бути “молодий футбол” (сміється – авт.). І швидкості немає тих і фізичних даних. У душі, звичайно, хочеться скинути років 20. Зате тепер голова “світліша”. Щоправда, ноги за нею не встигають (сміється – авт.).
– Як представник збірної СРСР середини 80-х, на вашу думку, є шанси у збірної України зрости до такого ж рівня, коли від команди чекали “золота”?
– “Золота” якого – з Чемпіонату світу чи Європи? Світу – важко сказати. Хоча бачите – Блохін прийняв команду, вивів у фінальну частину, дійшли до чвертьфіналу, ніхто не очікував такого результату. Тому, можливо, в майбутньому щось Михайличенко і зробить із оновленою командою. Може, через років 8-10 чи 20 і буде нова суперзбірна.
– Ви вважаєте себе “західником”?
– Звичайно! Я сам із Закарпаття. Щойно була вдома цілий тиждень. Відчув трохи смак свого села, природи. Треба частіше приїжджати, а не раз на п'ять років.
– Тобто у цих краях ви граєте “на своєму полі”?
– Так Так. Вчора грали у Тячові, ще й гол забив. Коли оголошували, чув розмови на трибуні: “Як то Яремчук – наш земляк і забиває нам гол”. Такі жарти приємно чути.
– Ви маєте славу непоганого більярдиста …
– Ну, я не вважаю себе “профі” у більярді. Люблю пограти, іноді непогано виходить, але не можу дорівнювати тими, хто тренується по 5-8 годин на день. Ось тут у вас перспективний молодий гравець Ярослав Тарновецький. Він уже виграв чимало турнірів. Думаю, що найбільші перемоги в нього ще попереду. Вболіваю за нього.
Віктор Хлус:
– У ці краї приїжджаю досить часто, і щоразу “екає” серце. Тут я розпочав своє футбольне життя, граючи у ДЮСШ та у команді “Буковина” (Чернівці).
– За “Буковину” ще вболіваєте?
– Звичайно! Хочу, щоб “Буковина” грала краще, щоб на неї звертали увагу, щоби підтримували.
– Як ви думаєте, ще може бути прізвище Хлус пов'язане з “Буковиною”?
– Ну, все може бути. Можливо, мій син тут буде чи хтось ще з таким прізвищем.
– А ці товариські матчі яке місце посідають у вашому житті?
– Для мене як президента ветеранського руху такі ігри – це і є все моє життя. Практично щосуботи та неділі ми їздимо, граємо. Чим більше граємо, тим життя буде цікавішим і кращим.
Григорій ПАСАТ
