Гордон звернувся до Путіна, Зеленського та російських матерів.
Він також закликав главу української держави Володимира Зеленського виступити зі зверненням до нації та пояснити, як діяти громадянам в умовах російської загрози. Видання “ГОРДОН” оприлюднить текст звернення.
Ми маємо Батьківщину. І нам байдуже, які у вас на неї плани
Президент Путін, я зараз у самому серці, в центрі столиці незалежної суверенної України — у Києві. Сьогодні 13 лютого, 15:00 за київським часом, неділя. За моєю спиною – Олександрівська клінічна лікарня. Раніше, за радянських часів, вона мала назву Жовтнева. 21 жовтня 1967 року я народився.
А зараз я знову-таки перебуваю в самому центрі Києва, на площі, що має ім'я великого російського письменника Льва Толстого, який, дізнавшись про те, що ви хочете підкорити, завоювати Україну, напевно, перекинувся б у труну і не раз. Тут, на місці цієї будівлі, метрополітену, був раніше маленький триповерховий будинок, до якого мене привезли з пологового будинку. Там, на третьому поверсі, у комунальній квартирі, де мешкало 10 сімей, дуже багато людей, у якій не було ні туалету, ні ванни, жили мої мама з татом та бабуся. І там перший рік життя я провів.
1968 року нашу комуналку нарешті розселили і ми переїхали сюди. Це масив Борщагівка, тоді тільки-но почали його будувати. Він був у п'ятиповерхівках, хрущовках. Ця вулиця – Героїв Космосу – раніше називалася вулиця Академіка Корольова. Ось він мій дім. Академіка Корольова, 15а, квартира 20, другий під'їзд. Тут я ріс, пішов до школи і вперше дізнався, що таке добре та погано.
Житловий масив Оболонь, вулиця Героїв Дніпра, будинок 22, квартира 61 на четвертому поверсі, куди ми переїхали 1980 року, до початку відкриття Олімпіади-80 у Москві. Тут пройшла моя юність, тут я закінчив школу, і з цього балкона на четвертому поверсі бабуся махала мені рукою, коли 86-го я йшов служити в Радянській армії. У Радянській армії, до речі, я служив спочатку — в «підручнику» — у Новгородській області в селі Ведмідь, а потім — у Ленінградській області у Лузі неподалік Ленінграда, де мешкали ви, президент Путін.
Це були 1986-1988 роки, ракетні війська оперативно-тактичного призначення.
У Києві дуже багато атмосферних, гарних місць, з якими пов'язане моє життя, моя біографія. Один із них — це чудова площа, чудовий театр імені Івана Франка, в якому в юності я переглянув усе. Ось це ось гімназія, в якій ще до революції навчався один із моїх дідусів. Другого дідуся, який у 1941 році був заступником мера Києва, просто у Києві повісили фашисти.
Володимире Путіну, я не випадково показав вам місця, з якими пов'язано для мене все. Ці місця, мабуть, називають Батьківщиною.
У нас — українці, киян мають Батьківщину. І нам байдуже, які у вас на неї плани. Чи бажаєте ви бомбити Київ та інші міста України, чи хочете ви зайти сюди в результаті наземної операції, щоб сіяти тут смерть, нам, повторюю це, все одно. Ми захищатимемо свою Батьківщину. Бо Батьківщина – це мама. І іншої Батьківщини ні в кого з нас немає.
Матері російських солдатів, пам'ятайте: Путін та його друзі ризикувати своїм життям не будуть. Вони надішлють ваших дітей, як м'ясо
Я хочу звернутися до матері російських хлопців, котрі зараз у великій кількості стоять на кордоні з Україною. Ми на своїй землі. Ми любимо свою землю, Ми нікому не загрожуємо, зокрема й Росії. І ми хочемо, щоб ви зрозуміли: усіх, хто переступить українську землю, ми вбиватимемо. Ми не маємо іншого виходу — ми захищатимемо своє. Якщо ви маєте можливість, дорогі російські матері, впливати на своїх дітей, щоб вони не йшли до нас, зробіть це. Пам'ятайте головне: Путін та його друзі сюди не прийдуть. Ризикувати своїм життям вони не будуть. Вони надішлють ваших дітей, як м'ясо. Тому що це для них не вперше. І для їхніх попередників також.
Пам'ятайте, що ваші діти є в небезпеці, якщо прийдуть на нашу землю забирати у нас нашу Батьківщину.
Володимир Путін, ми нікому не віддамо Київ та інші українські міста. Ми вдома. І нікуди звідси не підемо.
Володимире Олександровичу, виступіть, будь ласка, зі зверненням до нації. Ми чекаємо
Також я хочу звернутися до президента України Володимира Зеленського. Володимире Олександровичу, я сподіваюся, що ви зараз, у цей важкий для України час, знаходитесь тут, на Банковій, де і має бути президент України.
Єдине нам незрозуміло, що відбувається. Ви не звертаєтесь до народу, до нації зі словами, які роз'яснили, що робити кожному українцю в ситуації, коли понад 100 тис. російських солдатів зосереджено навколо українського кордону, коли скасовують польоти літаків, закрито повітряний простір, коли виїжджають посли, а інші країни евакуювали своїх громадян. Поясніть, будь ласка, українцям, що нам робити. Коли роздавати зброю, якщо це потрібно, де кожен має зайняти позицію за годину ікс.
Виступіть, будь ласка, зі зверненням до нації, бо поки що вас не видно і не чути. У нас сьогодні має бути сильний президент, який розуміє, що треба робити не лише йому, а й кожному з нас. Ми чекаємо.
