Епітафія до ювілею
Виповнюється 150 років від дня народження Володимира Леніна.
Нас так виховували. На це моє покоління виросло, у це ми щиро вірили, цим пишалися. Революціонери були кумирами. А Великий Ленін був для нас настільки великий, що більше нічого й не могло бути взагалі. Що доводив і Мавзолей на Червоній площі, і нескінченні потоки людей, що стояли у черзі. Щоб просто поглянути на великого вождя найбільшої революції у світі.
І ми, 20-річні студенти інституту, холодної зими 1960 року багато разів збиралися під час ночі в Олександрівському саду біля стін Кремля і займали чергу в Мавзолей. Багато годин мерзло. І коли о другій годині дня нарешті потрапляли туди — були безмірно щасливі!
Для нас, комсомольців шістдесятих, все було просто та ясно. Ленін – найбільший геній людства. Сама ж революція 1917 року – найбільша подія XX століття, що змінила хід історії і дала людству новий шлях розвитку. Якось так це виглядало тоді у підручниках історії та, природно, у наших головах. Ми знали, що Ленін та його соратники обіцяли народу мир, селянам – землю, а робітникам – фабрики. Громадянська війна показала, що експлуататори, реакціонери та царські поплічники ще деякий час чинили опір, бо не могли змиритися з тим, що простому народові стане так добре. Але Громадянська війна закінчилася успішно і правильно, тобто повним розгромом “білих”, створенням СРСР, планом ГОЕЛРО, індустріалізацією та покращенням життя трудового народу. Звичайно, все це підтверджувалося архівними матеріалами, великою кількістю наукових праць та досліджень, документальними фільмами. Не кажучи вже про художню літературу та кіно, на яких ми всі були виховані.
Через 25 років настала перебудова і вся радянська міфологія тріснула швами. Ми дізналися, що Сталін був таким же кривавим монстром, як і Гітлер (якщо не гірше). Що ніякого Щорса взагалі не було. Що революцію робив Троцький чи принаймні не один Ленін. Що Степан Бандера був стійким борцем за щастя українського народу. Що Крупська – “христальна душа людина” – в гімназії була гуляючою. Що розстріляна цариця начебто не була німецькою шпигункою, а Ленін – наче їм був.
Десь в архівах знайшлися нові, раніше загублені, засекречені документи… І Ленін, і Революція були, це все правда. Але…
Ленін не скидав царя. Шляхом збройного перевороту він скинув законний та демократичний Тимчасовий уряд. Майже більшовики прийшли до влади шляхом обману і війни проти свого народу.
На чолі цієї страшної стихії, що розв’язала класовий терор, стояв зовсім не Пугачов. А стояла людина – “комп’ютер”, фанатик. Його вороги просто жили, борсалися, безладно завдаючи ударів. Він же Володимир Ульянов грав на всіх дошках відразу, не гребуючи ні крапленими картами, ні зміною правил під час гри. А коли було потрібно – змішував фігури, скидав їх із дошки та бив дошкою по голові.
Дати селянам чужу землю, а потім відібрати у них останнє зерно в ході продрозкладки, віддати німцям Україну (зрадити українських товаришів), а потім укласти ганебний Брестський світ… Зауважу, що були в Росії політики, які передбачали це. Наприклад, редактор газет і журналів, історик і політик Петро Струве говорив депутату Держдуми Василю Шульгіну в 1914 році: “Ленін – це гільйотина, що думає”. Пізніше Шульгін напише в мемуарах: “Петро Бернгардович хотів сказати, що Ленін настільки розумний, як жорстокий”. Ці слова “думаюча гільйотина” я не раз згадував за кожної жорстокості радянської влади.
Ленін круто змінив хід світової історії, але й у страшному сні було уявити, яка історія станеться із нею самим. Я не про Мавзолей, не про тіло вождя (або про те, що від цього тіла залишилося) і не про проблему – поховати його як належить – у землю чи хай лежить там, де лежить. Ні. Я – про вчення Леніна. Про те, що багатотомне зібрання його творів завжди використовувалося так, як зручно було вірним продовжувачам справи Леніна по обидва боки барикад. І китайці, і ми під час боїв за Даманський острів керувалися Леніним. Хрущов по Леніну створював раднаргоспи, а Брежнєв ліквідував їх, як і керуючись цитатами з Леніна. Ось приклад того, як можна використати засновника. Допустимо, комусь захочеться ліквідувати театри. Читаємо телефонограму Леніна Луначарського від 16.04.1919 року: “Всі театри раджу покласти у труну”. Переконливо? Добре, що томи складеного Леніна тепер лежать без діла. А то й демократи, і патріоти, і риночники, і фермери – всі черпали б вказівки в ленінізмі.
З 1917 року і до кінця життя у кожній другій статті Леніна – заклик до масового терору. Ось лише кілька телеграм та наказів, розісланих Леніним своїм підлеглим: “Провести жорстокий масовий терор, сумнівних закрити в концтабір!”; Не хочу думати про те, що ви відтягували або страждали при придушенні та при зразковій конфіскації всього майна та особливо хліба. А скільки людиноненависницьких вказівок не потрапило до ПСС? До речі, у дуже цікавій книзі журналіста-вапняка Федора Чуєва “Сто сорок розмов з Молотовим” наводиться такий діалог. Питання: “Хто був суворішим Ленін чи Сталін?” Молотов: “Ну, звісно, Ленін. Сталін поряд з ним був тільки м’якотілою людиною”.
Раніше нам вселяли, що він був ніби ялинковим дідом – добрим, дбайливим, м’яким, осяяним любов’ю до нещасних. Ні, він не був такий. Щоправда, відомо це стало згодом. Він був нетерпимий. Нещадно, люто, шалено (улюблене його слово) нетерпимо. І не лише до ворогів, а й до тих, хто був поруч, але в чомусь не погоджувався з ним. Він був дурниця і недовірливий. Любив сперечатися і взагалі перебував у стані, який сам іменував “бійкою”. А ненавидів він люто і нещадно. Якщо згоден із ним – друг. На час, поки згоден. Не згоден – ворог.
Комуністи, які потрапили в сталінську піч, уявили, що під Леніним було б прохолодніше. І тут же виникли міфи про те, що Леніна збочив Сталін, про “доброго діда Леніна”, про “соціалізм з людським обличчям”, який він нібито планував. Минулі табори і партійці, що дивом уціліли, в 60-х роках минулого століття мріяли, щоб скінчилася сталінська ера, і всі ми повернулися б до “ленінських норм життя”…
Наведу цитату, якою я хочу закінчити цю ювілейну статтю. Її автор Олександр Яковлєв – член Політбюро ЦК КПРС (1987-1990), академік, історик, “ідеолог перебудови”:
Насправді фашистом номер один у минулому столітті був Гітлер, а Ленін. Він був організатором фашистської держави. У російському, зрозуміло, виконанні. його. А ще вигадали дещо, у нього навіть не було.
За матеріалами: ZN,UA
