Декарбонізація: “повітряні замки” чиновників
Україна продовжує наздоганяти «потяг» світової декарбонізації, що йде. Національний екологічний порядок продовжує лихоманити. 2020 року Мінекології повністю провалило реалізацію екологічної політики, включаючи підготовку другого національно-визначеного внеску (НОВ2) України до Паризької угоди щодо клімату. У 2021 році після зміни керівництва міністерства українська сторона змогла, хоч і насилу, підготувати оновлений проект НОВ2 до кліматичного саміту в Глазго, де відбулася його презентація.
Влада вважає, що поїздка української делегації до Глазго та презентація НОВ2 пройшли успішно. Але у бізнесу, який має на практиці реалізовувати заходи щодо декарбонізації, залишилася своя думка. Ще перед самітом вітчизняні промисловці висловлювали думку, що зобов’язання України зменшити до 2030 року викиди СО2 на 65% від рівня 1990 року завищені. Бізнес не витягне це ні за грошима, ні за часом. Тим більше, що на законодавчому рівні досі не прийнято і не імплементовано всю необхідну для декарбонізації нормативно-правову базу.
Але голос бізнесу, як завжди, не був почутий. Українські чиновники, мабуть, вважають, що знають усе краще, ніж підприємці. Насправді такі помилки призводять до системних помилок. Досі не зрозуміло, чому наша країна взяла на себе зобов’язання зменшити викиди СО2 на 65%, якщо Євросоюз із його фінансовими можливостями пообіцяв зменшити їх на 55%? Для кого вся ця «європоказуха»? Крім того, влада досі не має чіткого уявлення, де взяти 101 млрд. євро, необхідних для реалізації НОВ2. У тексті документа згадується допомога міжнародних партнерів, хоча малоймовірно, що вони дадуть Україні таку суму.
Віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Стефанишина нещодавно заявила, що план імплементації НОВ2 буде готовий до кінця першого півріччя 2022 року. За словами чиновниці, про гроші на українську декарбонізацію влада планує вести переговори зі США, ЄС та Великобританією. Це, звичайно, добре, але подивіться на якийсь час. Очевидно, що 2022 року українська влада «народить» у кращому разі план імплементації. Переговори про гроші зазвичай займають тривалий час, і навіть у разі їхнього успіху кошти почнуть надходити не відразу і малими траншами. У результаті ми провалимо терміни і не виконаємо своїх зобов’язань, даних у Глазго.
Дивно, що уряд повністю уникає діалогу щодо розробки Фонду декарбонізації, законопроект про розробку якого лежить у парламенті, а також не бажає надавати бізнесу пільги та преференції для прискорення впровадження екотехнологій у виробництві. Напевно, будувати «повітряні замки» легше, ніж робити справжні справи. До того ж цій владі точно не доведеться 2030 року відповідати за зобов’язання, взяті перед усім світом 2021-го.
Сергій Магера, народний депутат України
