Декарбонізація Південної Африки потребує значних капіталовкладень
Для декарбонізації металургійної промисловості Південної Африки знадобляться значні капіталовкладення, що буде викликом для виробників стали. Крім того, прогресу заважають політичні чинники, зазначають у Південноафриканському інституті чавуну та сталі (SAISI). Про це повідомляє Kallanish.
У ПАР приблизно 60% сталі виробляється в доменних та киснево-конверторних печах, 40% – в електродугових печах (EAF), які переважно використовують металобрухт як сировину. Процес декарбонізації передбачає перехід на водень, збільшення використання відновлюваних джерел енергії, перехід до EAF та дослідження технологій уловлювання та зберігання вуглецю (CCS). Все це вимагатиме значних капіталовкладень в інфраструктуру та розвиток технологій, що кине виклик виробникам сталі. Особливо, зазначають у SAISI, це стосуватиметься невеликих чи середніх компаній, які вже стикаються з фінансовим тиском через обмеження попиту.
Серйозні наслідки деяких африканських країн можуть призвести до європейського механізму транскордонного вуглецевого коригування (CBAM). Зокрема, ПАР у середньому експортує продукції із секторів, охоплених цим механізмом, на $1,4 млрд на рік, включаючи металургію. Приклад Євросоюзу також слідує Великій Британії, яка є великим експортним ринком, – там теж розглядають можливість запровадження обов'язкових стандартів на продукцію з викидів вуглецю.
«Крім того, сталеливарники стикаються з конкуренцією, оскільки податок на викиди вуглецю нині стягується лише з південноафриканських виробників, а не з імпортної продукції», – зазначають у SAISI.
Як вважають в організації, це створює нерівні умови для місцевих металургів, які намагаються перейти на виробництво сталі з низьким вмістом вуглецю і залишатися конкурентоспроможними на глобальному ринку.
Вирішення цих проблем, наголошують у SAISI, вимагатиме комплексного підходу, що передбачає реалізацію певної державної політики, галузеві інвестиції та співпрацю у всьому ланцюжку поставок.
